За підсумком декількох аналітичних зустрічей у галузі енергетики, про склад яких публічно говорити не можу, висловлю свою позицію щодо подальших дій із стабілізації роботи загальної енергетичної системи.
Державні компанії, переважно, провалили системні безпекові заходи: захист критичної інфраструктури, сховища для персоналу, тощо.
В той же час, профільні державні органи не мають повноважень втрутитись у цю ситуацію і реалізувати необхідні заходи навіть під час війни!
Як не дивно це прозвучить, corporate governancе навіть під ракетними ударами у нас на першому місці.
Значна частина наших міжнародних фінансових партнерів, на жаль, досі не зрозуміли відмінність військового часу від звичайного.
Ніби сучасна війна є аналогом військового конфлікту часів 2015-2021 років.
Це призводить до того, що корпоративний інтерес іноді превалює над питаннями національної безпеки.
А так не має бути.
Необхідно на законодавчому рівні створити транзит коштів між бюджетними рахунками, коштами державний компаній, місцевих органів самоврядування та військовими адміністраціями.
Із центральним кліринговим центром на рівні Уряду.
Щоб не чухати потилицю, розмірковуючи над тим, хто має заплатити за бетонні блоки для захисту трансформаторів.
Коли місцеві органи влади більше лякаються нецільового використання бюджетних коштів (типу, не наші основні засоби), аніж російських ракет та знеструмлених будинків.
Діяльність наглядових рад в держкомпаніях має бути призупинена на час війни.
Замість них - спеціальний представник профільного міністерства.
Необхідно терміново відновити управлінську державну вертикаль: уряд - державні компанії.
Наразі, наглядові ради виконують роль перебірки між державою та народним активом у вигляді державної компанії.
Вони просто відсікають власників від їх власності.
Необхідно відновити державний суверенітет над державними компаніями.
Мова, у першу чергу про Укренерго, Нафтогаз.
По-друге.
Необхідно переглянути модель ринку електроенергії.
Всім вже зрозуміло, що у сучасних умовах, ні внутрішньодобовий ринок, ні ринок на добу наперед, ні модель гарантованого пркупця, ні постачальника останнії надії, не працює.
Немає товару у вигляді електроенергії, суцільний дефіцит, а можливість імпорту суттєво обмежена.
Необхідно переходити на цінову модель "рентабельність + 5%".
І вводити державу як єдиного покупця електроенергії для мінімізації зловживань, коли у статусі обєктів критичної інфраструктури "сидять" звичайні приватні підприємства.
А нашим послам та МЗС необхідно пояснювати необхідність та тимчасовість таких змін всім фінансовим партнерам.
Такі думки...
Олексій Кущ, економіст
