Вийти за рамку

Німецький народ після Другої світової пройшов через каяття та очищення за 25 років. Для цього знадобилася повна окупація, бо важливою частиною процесу каяття було масове примусове відвідування концтаборів та примусовий перегляд документальних фільмів перед кіносеансами. І все одно ціле покоління. І це в Німеччині, країні із сильними базовими етичними принципами, хоч і відкинутими й спотвореними нацизмом.

Як же тоді відбудеться каяття росіян? Як вони пройдуть через свій катарсіс?

Відповідаю -- ніяк. Для катарсісу потрібна базова етика, а вона в росії відсутня. (Хто розуміється на інтегральній динаміці -- потрібна "синя" система, а в росії "червона", й давно забулося, як виглядала радянська "синя" -- сьогоднішній режим не має ідеології та проповідує цінності, протилежні радянським проповідям миру й братства.)

Основна різниця між етичними ("синіми") системами та анти-етичними (до-етичними, "червоними") полягає у понятті "гріх". Гріх передбачає каяття, після якого ти повертаєшся в рамку системи. (Всевишній каже: "...Не хочу смерті грішника, а тільки щоб вернувся грішник зі шляху свого, і житиме!" Єзекіїль 33:11, і таких цитат ще можна набрати з десяток.) Натомість в анти-етичних системах понять гріха та каяття немає, а є поняття "зашквар" чи аналогічне (див. тюремну субкультуру чи вірування ромів, що мають північноіндійські корені). "Зашквар", на відміну від гріха, назад не відкручується -- каяття неможливе, повернення в рамку неможливе.

Отже, каяття неможливе навіть за умов окупації (окупація також неможлива через фізичні причини, але, підкреслю, окупація не дасть каяття й очищення, бо воно неможливе через вищезазначені причини). Водночас і залишатися в рамці, окресленій катастрофою, людина також не може. Безвихідь?

Аж ніяк не безвихідь. Розв'язання цієї нерозв'язної задачі буде масово відбуватися шляхом виходу за рамку. Простими словами, десятки мільйонів людей замість недоступного їм каяття скажуть: "Я не русский". -- "Я не русский, меня это не касается, это не моя система, не моя война, не моя катастрофа." Десятки мільйонів людей раптом виявляться башкірами, татарами, калмиками, черкесами, ерзянами, удмуртами та представниками інших національностей (є серйозні підстави вважати, що неросійське населення складає не 22%, як стверджують офіційні дані, а чи не вдвічі більше, бо динаміка зменшення чисельності національностей між переписами свідчить або про страшний геноцид, якого не було, або про масове записування "русскими", а значить, можна й повернутися назад). Але також десятки мільйонів людей виявляться не "русскими", а сибіряками, казаками, уральцями чи поморами. Активісти на місцях вже малюють бланки паспортів Карелії та Сполучених Штатів Сибіру.

Не можна жити в катастрофі. Потрібна або помста, або каяття, або вихід за рамку. Перший шлях унеможливлять військова поразка та довгострокові санкції. Другий шлях неможливий через внутрішні причини. Росіяни підуть третім шляхом.

 

Валерій Пекар