Пропозиція США щодо прав на видобуток та/чи доходи від видобутку рідкісноземельних металів, критичних матеріалів, вуглеводнів в Україні стала сигналом: ми опинилися в центрі глобальних геоекономічних інтересів.
Але що насправді криється за цим рішенням? Чи є це історичним шансом для економічного прориву, чи пасткою, яка може поставити країну в сировинну залежність? Контроль над українськими надрами не принесе завершення війни, як це намагається подати адміністрація Трампа. Реальність проста: видобуток рідкісноземельних металів сам по собі не здатен змінити хід війни. А от перетворення України на глобальний центр переробки критичних матеріалів може стати кроком до економічної незалежності.
Третина потенційно придатних до видобутку ресурсів перебуває на окупованих територіях. Цей факт можна використати як аргумент у переговорах: деокупація відкриває для Заходу доступ до цих покладів. Або стає територією економічного інтересу Китаю якщо деокупації не відбудеться.
❗️Але ключове питання полягає у тому, чи варто нам сьогодні продавати свої ресурси чи майбутні доходи від видобутку, не маючи розвиненої інфраструктури для переробки? Україні потрібно змінити парадигму: від продажу сировини перейти до створення високотехнологічних виробничих потужностей зі збагачення, переробки, створення кінцевих виробів.
Рідкісноземельні метали — це стратегічний ресурс XXI століття. США пропонують доступ до наших надр у форматі, який нагадує колоніальну модель. Не маємо права погоджуватися на це — ми повинні створювати кінцевий продукт для глобального ринку.
Україна має шанс стати лідером у виробництві критичних матеріалів, а не просто сировинним додатком.
Як уникнути колоніального сценарію?
Нам потрібно не просто продавати руду, а будувати заводи зі збагачення, переробки, вироблення принаймні проміжних продуктів; впроваджувати інновації, і прагнути створювати кінцевий продукт для глобального ринку. І лише тоді наші ресурси стануть не просто геополітичним козирем, а джерелом розвитку нації й гарантування його майбутнього.
Україна має унікальний шанс запропонувати світу більше, ніж просто поклади металів. Ми можемо стати європейським центром переробки рідкісноземельних матеріалів і критичних матеріалів. Для цього в нас є все:
логістичний потенціал: ми — ворота між Європою та Азією
кваліфіковані інженери та виробничий персонал: попри втрати, український інтелект залишається конкурентним
енергетичний резерв: розвиток ВДЕ та видобуток власного газу можуть забезпечити конкурентоспроможні енергетичні умови.
Світова економіка переходить у фазу переробки та інтелектуальних послуг. Україна може зайняти унікальну нішу — стати «фабрикою» критичних матеріалів для Європи, США, Індії та країн Перської затоки.
Проте для цього потрібні системні зміни.
По-перше, державі слід вийти за рамки короткострокових домовленостей і створити прозорий ринок ресурсів із зрозумілими правилами для інвесторів.
По-друге, нам необхідно залучити глобальних гравців у форматі партнерства, а не одноосібного контролю. І, нарешті, найголовніше — інвестувати у переробну галузь, а не сподіватися на швидкий прибуток від видобутку.
Українські ресурси мають працювати на Україну. І це принцип, з якого не можна робити винятків.
Україна не має входити у переговори з США чи будь-яким іншим міжнародним партнером у ролі прохача. Ми — країна з унікальними ресурсами, стратегічним географічним положенням і досвідом, який уже сьогодні затребуваний у світі. Наша позиція має бути чіткою: ми не просто пропонуємо рідкісноземельні метали — ми пропонуємо партнерство у створенні нових ланцюгів доданої вартості.
Переговори мають базуватися на принципах взаємної вигоди.
