На фондовому ринку "бічний тренд" називається "нейтральна" ситуація, коли ціни на активи коливаються у вузькому діапазоні протягом тривалого періоду часу, не змінюючи загальну тенденцію.
2008-го року українська економіка досягла свого піку - ВВП на рівні 188 млрд дол.
Тоді Україну називали "східноєвропейським тигром" за аналогією з азіатськими тиграми (неофіційна назва для групи країн - Південної Кореї, Сінгапуру, Гонконгу та Тайваню, які демонстрували у 60-90-ті роки минулого століття високі темпи економічного зростання).
Судіть самі, з 2000-го року і по 2008-й, тобто за дев'ять років, ВВП України зріс з 32 до 188 млрд дол або майже в шість разів.
Для порівняння, ВВП Польщі з 2000-го року до 2022-го, тобто за 22 роки, зріс із 172 млрд дол до 688 млрд або чотири рази.
"Українське диво" зростання було "чудовіше" за польське.
Якщо брати динаміку за аналогічні тимчасові відрізки (2000-2008), то польська економіка зросла зі 172 млрд. до 533 млрд. дол. або всього втричі.
Тобто наша динаміка зростання вдвічі випереджала польські темпи розвитку.
Тож пішло не так.
Зміна базової економічної моделі розвитку з промислово-індустріальної на аграрно-сировинну.
Якщо у 2005-му році у структурі українського експорту 20% займали товари з високим рівнем додаткової вартості (промислові товари та обладнання), а агро – близько 15%, то у 2021-му році напередодні війни ситуація кардинально змінилася: 50% сировинних аграрних товарів у структурі експорту та лише 5% - з високим рівнем додаткової вартості.
Це системно вплинуло практично на всі аспекти нашого буття: кількість робочих місць, трудову міграцію за кордон, розмір ВВП, секторальну структуру економіки, розвиток промисловості, освіти та науки, генерацію інновацій, розвиненість ВПК, обороноздатність та багато іншого.
У свою чергу Польща поступово переходить від промислово-індустріальної до інноваційної моделі розвитку.
Польща зробила крок уперед, а Україна – крок назад.
Примітно, що саме з 2008 року "український пацієнт" надовго влаштувався в реанімобілі МВФ і цього пацієнта всі ці роки мучили електрошоком і так і не передали до клініки хоча б для амбулаторного лікування.
За ці роки у нас було реалізовано цілу колекцію програм співпраці з МВФ: і розширеного фінансування, і стендбай.
Такі програми були і за Ющенка (з 2008-го року), і за Януковича, і за Порошенка. Повернулися ми до них і зараз.
До речі, у період з 2000-го по 2008 рік Україна не співпрацювала з МВФ (щодо залучення позик фонду).
Навпаки, тоді всерйоз обговорювалася можливість достроково погасити кредити МВФ, взяті наприкінці 90-х.
Як бачимо, співпраця з МВФ за часом співпала з "бічним трендом" української економіки, коли ВВП країни лише 2021-го з урахуванням інфляції майже вийшов на рівень 2008 року.
Також ця співпраця збіглася зі зміною базової моделі розвитку країни.
Звісно, МВФ не є тут єдиним винуватцем того, що сталося.
Свою лепту зробили Майдан 2014-го, окупація Криму, війна на Донбасі, пандемія, повномасштабна війна, агресія РФ.
З іншого боку, всі ці процеси взаємопов'язані, оскільки Майдан став результатом кризи моделі розвитку країни, а військова вразливість України стала результатом слабкого розвитку економіки та, як наслідок, промисловості та ВПК.
Нападають на слабких, а сильних - оминають.
Але все ж таки, на мій погляд, МВФ має пряме відношення до зміни нашої базової моделі розвитку. І цю роль у нього вже не відібрати.
Впевнений, що історики колись напишуть на цю тему не одну монографію – як відносно невеликі позикові гроші (у цей час із країни виводили капіталу набагато більше) змогли погіршити траєкторію розвитку 44-мільйонної країни.
І призвести до формування рентної, сировинної, корупційної моделі розвитку економіки країни, яка мала найбільший науковий і промисловий потенціал у Центральній та Східній Європі.
