Податкову реформу не можна робити пам’ятником особистим амбіціям

Ви здивуєтеся, але одна із проблем низького рівня іноземних інвестицій в Україні до війни – зовсім не величина ставок податків.
А нестабільність податкового законодавства, асиметричність застосування (коли одні платять, а інші – оптимізують), суб'єктивне трактування норм законодавства фіскальними органами та високий рівень транзакційних навантажень, "навішених" на бізнес (від сплати податків за працівників до мобілізації).
Багато іноземних інвесторів кажуть - у вас нестабільна податкова система, щороку хтось вигадує новий проект податкового кодексу і на кожні вибори ваші політики йдуть із обіцянкою провести "податкову реформу та все поміняти".
А інвестору потрібен обрій планування на 5-10 років, податковий план є частиною загального бізнес-плану та бізнес-моделі, особливо при розрахунку фінансових потоків, на розмір яких податки впливають безпосередньо, наприклад, відшкодування ПДВ із капітальних витрат або модель податку на прибуток.
Тема податкової реформи для наших експертів давно вже стала фалічним символом їхніх особистих амбіцій.
"Мірятися" податковими реформами давно вже стало старою доброю традицією для особистої політичної та професійної кар'єри.
Якщо в тебе немає в активі проекту податкового кодексу, то в Україні ти начебто й не економіст.
Податковий кодекс було прийнято в Україні у 2010 році і набув чинності у 2011 році.
І з того часу вже буде 14 років, як в Україні безуспішно щороку намагаються проштовхнути ту чи іншу альтернативу.
Про які інвестиції в таких умовах може йтися навіть без фактора війни?
Зрозумійте мене правильно - я вважаю, що податкова система у нас не є досконалою і її потрібно міняти.
Але її не можна робити пам'ятником особистим амбіціям.
Тим більше, що у нас люблять лише "гратися" ставками, але ніхто не хоче зняти з бізнесу транзакційне навантаження (Податкова Революція про яке я писав), виключити асиметричність у застосуванні податків тощо.
Потрібна політична воля для того, щоб створити скоординовані зусилля для ухвалення нового податкового кодексу, а потім років на десять заборонити навіть згадувати про "податкову реформу".
Потрібно дати інвесторам гарантії незмінності податкового законодавства на період окупності інвестицій у складні проекти, а це від п'яти до десяти років.
Ще одне питання, хоча багато хто буде незгодний зі мною.
Не можна робити податкову реформу на гроші бізнесу та при домінуванні бізнесу при ухваленні рішень.
Тому що вся реформа потоне у лобізмі: паливники та тютюнники будуть проти акцизу, нафтовики, газовики та металурги – проти ренти тощо.
Бізнес ніколи не підтримає скасування відшкодування ПДВ під час експорту сировини та введення мит на експорт сировини.
Бізнес буде проти екологічних податків та зборів.
Бізнес не проголосує за диференційовану ставку ПДВ, коли для соціальних товарів та послуг запроваджуються знижені ставки: для комунальних послуг, соціальних товарів, книг, ліків, дитячого харчування.
Тому що рівень лобізму такого бізнесу є значно нижчим, ніж у великих торгових мереж.
Більше того, всі найскладніші реформи у світі модерувалися не бізнесом.
У Чилі - генерал Піночет та його "чиказькі хлопчики" з їх проектом реформ під назвою "цегла" (через товщину тома).
У Південній Кореї – полковник Пак Чон Хі.
У Польщі Бальцерович – вчений економетрик.
У Сінгапурі Лі Куан Ю – юрист та економіст.
Теоретичну модель рейганоміки створив не Рейган та бізнес. Податкову частину – вчений Артур Лаффер, модельну – також вчений Майкл Портер, який створив теорію кластерної економіки.
І цей перелік можна продовжувати.
Але Україна, як завжди, обирає свій шлях до успіху.

Олексій Кущ