-Мені потрібний твій одяг, чоботи та мотоцикл, - мабуть саме така фраза героя Арнольда Шварценегера з культової кінострічки 1990-х асоціювалась, спостерігаючи за новинами перших днів президенства Дональда Трампа.
-Я думаю, що Гренландію ми отримаємо, тому що це пов'язано зі свободою миру.
- Китай керує Панамським каналом. Ми передали його не Китаю, а Панамі, і тепер повертаємо.
- Ми платимо сотні мільярдів доларів, щоб СУБСИДУВАТИ Канаду. Чому? Причин немає. Нам не потрібно нічого, що є у них…
-Без цієї величезної субсидії Канада перестане існувати як життєздатна країна. Жорстоко, але правда! Тому Канада має стати нашим омріяним 51-м штатом.
Дивно було спостерігати за цими пасажами ти, хто десятиліттями звик до сталих реверансів світової дипломатії. Дивно зі сторони. Аж поки ця нова американська дипломатія не торкнулася України.
Нам потрібні рідкоземельні метали, порти. Що в вас там ще є. Приблизно із такою риторикою господаря Білого дому довелося стикнутися останніми тижнями. Так, все за виглядає нібито дикувато, але якщо звернути увагу на деякі моменти – все стає на свої місця.
Здається єдине безперечне досягнення численних українських грантоїдів – те, що вони добре вбили нам у голови образ Сполучених Штатів, як країни тотальної демократії, свободи та справедливості. Але виявляється це хибний образ. Зокрема одне з можливих пояснень нинішньої риторики американського президента полягає у колі людей, які оточували його під час виборів, спонсорували та оточують зараз.
Це таке собі коло технократів-мільярдерів. З найбільш відомих нам – Ілон Маск, який очолює департамент ефективності уряду (DOGE) в адміністрації Трампа, засновник PayPal Пітер Тель. Сюди також слід додати віце-президента США Джей Ді Венса. Всіх їх за даними американських ЗМІ пов’язує симпатія до ідей такого собі Кертіса Ярвіна.
Ярвін привернув увагу громадськості у лютому 2017 року, коли журнал Politico повідомив, що Стів Беннон, який обіймав посаду головного стратега Білого дому при президенті США Дональді Трампі, читав блог Ярвіна, і що останній, встановив зв'язок з Білим домом, спілкуючись із Бенноном та його помічниками через посередника.
Ярвін був майже звичайним програмістом з Кремнієвої долини, який згодом став провокативним блогером, публікуючи свої радикальні філософські політичні ідеї.
Його погляди, які багато хто вважає екстремістськими, включають заклики до розпуску державних, освітніх та медіа-структур, які, на його думку, вражені прогресивною ліволіберальною ідеологією.
Він виступає за радикальне скорочення державної бюрократії і, що найбільш провокаційно, пропонує замінити американську демократію на те, що він називає "монархією", якою керує "генеральний директор". (Ой, здається не просто так Трамп себе королем у соцмережі назвав).
На його думку, демократія не здатна забезпечити ефективне управління і замість неї потрібна система, яка працюватиме як корпорація, що жорстко керується зверху вниз.
Він не вигадав чогось нового, натомість за думкою експертів зміг переформулювати реакційні концепції таким чином, щоб це сподобалося лібертаріанцям із технологічної індустрії. При цьому він дуже ефективно поєднує традиційні праві радикальні ідеї зі світоглядом Кремнієвої долини, орієнтованим на ефективність. Очевидно одне – його ідеї, які ще недавно здавались маргінальними, все більше знаходять відгук серед американських політиків та мільярдерів Силіконової долини. А у ЗМІ Ярвіна все частіше називають ключем до розуміння нової американської політики.
Ну це все, що нібито стосується внутрішньої американської політики. Але виявляється ідеї Ярвіна набагато ширші. Буквально напередодні початку широкомасштабної війни росії проти України він опублікував цікавий, можна сказати програмний документ з назвою «A new foreign policy for Europe "Give Russia a free hand on the Continent." (Дайте Росії свободу дій на континенті).Ось деякі цитати з нього:
-Якщо Трамп зможе діяти в масштабах, на які не наважувався жоден президент на пам'яті, його вороги будуть залякані і налякані; його шанувальники будуть надихнуті і надихнуті; і йому буде легше не лише досягти результатів, а й узяти ще більше влади. Перемога породжує ще більше перемог, і надто багато влади не буває.
Звичайно, якщо ці дії дивні, нерозсудливі та шкідливі для цілей Америки, вони стають контрпродуктивними, а не продуктивними. Трампу потрібні не просто колосальні дії, а колосальні перемоги — якнайшвидше, якнайбільше.
І ці перемоги повинні грубо зневажити найщиріші переконання та припущення його ворогів в адміністративній державі, а потім підтвердитися відчутним успіхом.
- Метою трампістської зовнішньої політики у Європі є виведення американського впливу з Європи. Це гарантує ураження лібералізму на континенті. Тут, в Америці, це покаже лібералам і консерваторам, що лібералізм смертний з колосальним впливом на моральний дух і тих, і інших.
- Але думати тільки в термінах «Техасу Росії» означає мислити надто дрібно. Натомість Трамп має надати Росії свободу дій не лише на російськомовних територіях, а й аж до Ла-Маншу.
- Ліквідація «України», комедійних президентів, нафтохімічних магнатів та решти — стане величезним ударом і по Державі, і по Обороні. Це покаже всім іншим державам-клієнтам Держави, що Вашингтон більше не може гарантувати їхній «суверенітет», чи то дипломатією, чи силою.
Нагадаю, що написано це було у 2022 році з умовою, що у 2024-му Дональд Трамп стане президентом.
Нічого з сьогодення не нагадує?
І щоб завершити тему цього ідеолога з Силіконової долини наведу одну цитату з його іншого твору, в якому він описує систему ідеального суспільства (ну прям, як утопіст). Стосується вона громадян, які не відповідають встановленим стандартам.
- Завжди знайдуться паршиві вівці, і завжди знайдуться підопічні.
Що вам, як делегату Сан-Франциско, слід робити з цими людьми? Я думаю, відповідь очевидна: альтернативна енергетика… Тому найвигіднішим вкладенням цього сумнівного капіталу є його переробка у біодизельне паливо, яке можна використовувати для харчування автобусів Muni.
Якось Освенцимом повіяло… Чи здалося?
Андрій Кукушкін
