Саме такий структурний дефіцит ліквідності для України визначений МВФ на період 2024-2027 років. У базовому прогнозі завершення війни - наприкінці 2024-го. У негативному – наприкінці 2025-го.
Негативний сценарій також передбачає апогей військової агресії РФ наступного року та економічний шок з другого кварталу 2024-го з падінням ВВП України на 4% та нульову динаміку 2025-го.
Інфляція лише на рівні 10%.
Основні структурні дисбаланси: бюджетний дефіцит у розмірі 20% ВВП та дефіцит рахунку поточних операцій без урахування грантів.
Тут цікаві дві цифри, про які не згадує МВФ.
За даними міжнародної асоціації податкових аудиторів, Україна за роки незалежності увійшла до десятки країн світу з найбільшим відтоком капіталу у розмірі 167 млрд дол станом на 2010 рік.
Наразі ця сума напевно досягла 200 млрд дол.
Це більше, ніж потреба країни у зовнішньому фінансуванні за оцінкою МВФ.
Чи може уряд запропонувати бізнесу та суспільству проекти розвитку для повернення капіталу до країни хоча б із капіталізацією у 20-30 млрд дол у періоді 2024-2027.
Чи зможе уряд за умов дефіциту зовнішнього фінансування запустити модель самовідновлюваної, циркуляційної (в контексті фінансових потоків) економіки.
З ефектом мультиплікатора державних витрат хоча б лише на рівні 1:1,5.
Чому МВФ не може списати Україні ті жалюгідні 2,2 млрд дол, які Україна має повернути фонду 2024-го, отримавши від нього лише 800 млн дол у вигляді кредитного траншу?
Адже Судану свого часу списали, навіть Україна 2020-го пожертвувала своєю квотою у фонді у розмірі 15 млн дол для того суданського списання.
Чи МВФ як закоханий обіцяє неможливе, а коли доходить до справи, не виконує навіть реального?
