«Удар по посилках» — це спроба загнати українців «фіскальним батогом» у пусті торговельні центри, - пише економіст Олексій Кущ.
Чому не вводиться податок соціальної солідарності на лакшері-товари, в тому числі на люксові автомобілі (що дозволить залучити 30 млрд грн на рік)?
Чому не запроваджується прогресивний податок на значні доходи фізичних осіб?
Чому не переглядається розмір ренти на видобуток природних ресурсів?
Чому не наводиться лад із контрабандою на митниці?
Всі ці заходи можуть дати не 10 млрд грн на рік, а сотні мільярдів.
Натомість уряд воліє запроваджувати податки на посилки, послуги цифрових платформ (умовно — «податок на рікш») і так далі, керуючись принципом: з бідних по нитці — відшкодування ПДВ олігархічним групам.
Адже саме за рахунок звичайних споживачів наповнюється «общак відшкодування ПДВ при експорті сировини».
Крім того, має бути чітка причина такої «наполегливості» чиновників?
Відповідь проста: економічна система під час війни скукожується, як «шагренева шкіра». Так само скорочується і простір отримання бенефітів і профітів.
У цих умовах великі ФПГ намагаються монополізувати все «виснажене тіло» внутрішньої економіки та її фінансові ресурси.
Значні ціни у великих торговельних центрах (здебільшого олігополістичних, тобто схильних до цінових змов) переорієнтували населення на купівлю товарів на електронних майданчиках, що призвело до втрати такими ТРЦ значної частини доходів.
Тому «удар по посилках» — це спроба загнати українців «фіскальним батогом» у пусті торговельні центри.
Отже, за цим законопроєктом видніються «вуха» власників торговельних мереж та торгових операторів, які сплачують оренду бенефіціарам ТРЦ.
Саме тому цей законопроєкт є суто антисоціальним та лобістським.
Звісно, депутати мають захищати саме інтереси своїх виборців, а не власників ФПГ чи ТРЦ (часто це одні й ті самі особи).
Але «мають» — це не завжди «зробили».
