Хроники “ковидного” стационара

Коварный коронавирус не щадит никого: ни политиков, ни талантливых журналистов, ни знаменитостей, ни маленьких детей, ни самих медиков…
Где-то идут "бои" за выживание, а кто-то до сих пор скептически не верит в опасность вируса, продолжая нарушать правила карантина.
В Интернете уже образовалось целое сообщество людей, переживших ковид, которые делятся своими страшными историями. Для того, чтобы мы с вами знали больше и делали выводы, каждый свои…
Заметки "с поля боя" пишет и наш коллега - павлоградский журналист и блогер Александр Шульга, который попал в лозовскую районную больницу (которую саркастически называет "лозівська "феофанія") с тяжелой формой ковид и двусторонней пневмонией.
Мы решили опубликовать эти рассказы. Может, для некоторых наших читателей они станут инструкцией к выживанию или, хотя бы, иллюстрацией чужого страшного опыта.
Заметки опубликованы на языке оригинала.

125221746_4694625083942168_3967237146895001574_n

Наш земляк Александр Шульга ведет репортаж с "ковидного" стационара

12 ноября, 18:41
Почалося ні з того, ні з сього. Але не з втрати смаку й запаху. Зрештою, сказали: в тебе, чоловіче, двостороння пневмонія, тож гайда у стаціонар. Наш, лозівський... Узяли мазок...
В прийомному покої дві бабусі. Наче з голівудських трилерів про епідкатастрофи. Екіпіровані капітально. Чи то так здається. Одна хутко вимірює тиск, дає термометра, дістає маленького приборчика - пульсоксиметра. Кажу, руки з холоду, треба їх розігріти, бо збреше результат. Тру пальця, просовую в "причепку". Сатурація 97... Дивно, годину тому той самий розігрітий палець показував 93... але на іншому приборі.
Інша бабуся виявляється лікаркою. Звати Гаврилівна. Дуже войовнича. По душам нам, певно, не світить поговорити. Чи зрозуміла мої пояснення симптомів, не знаю...
Другий поверх. У коридорах ніхто не лежить. Але палати заповнені. Атмосфера мені, новачку, видається гнітючою, але годі розраховувати на санаторний сервіс у провінційній лікарні. Ліжко місця - старенькі кроваті переважно на сітках. Мені пощастило з моїм - воно біля вікна. Сусіди - бувалі дядьки. Дехто тут давненько... Двоє важкі, тому на кисні... Час від часу заходяться глибоким і надсадним кашлем...
Ліхтар у палаті, здається, більше 40 ват не видає. Інший перегорів. Тож, коли чергова дівчина-медсестра лаштує мені крапельницю й проколює вену, я мушу підсвічувати їй смартфоном... Але сестричка чуйна й жарти теж розуміє...
13 ноября, 10:06
Ранок у лозівській "феофанії" починається близько сьомої. Численні аналізи, сатурація, замір температури, згодом кардіограма... Аж ось Гаврилівна робить обхід. Знов сатурація, перевірка дихання...
У нашій 9-ій палаті вона затримується, аби просвітити занепалих духом. Розповідає про важливість комплексного ударного лікування... Каже: за її плечима 35-річний досвід у медицині, зокрема, й боротьби з пневмоніями... Всілякими...
На черзі друга закупка ліків. Їхній список майже не відрізняється від учорашнього. Антибіотики, плазмозамінники, гормони, серцеві, вітаміни... Цього разу витягує на 1100 грн... (Друзі, майте на увазі: майже все тут власним коштом, окрім безкоштовної і чесної допомоги персоналу).
Тим часом із ліфта медики вивозять катафалк із померлим чи померлою...
Вестибюлем вештається тутешній кіт на прізвисько Кузя. Його непросто сфотографувати, бо хвостатому кортить поластитися.
Після сніданку (супу з вермішеллю, кількома шматочками хліба та чаєм) народ розважається читанням бабусиних рецептів, газетних гороскопів та рефлексією... З останньою слід не переборщити...
Медперсоналу не позаздриш. Ковідний режим перетворює їхню працю на подвиг.
У відділенні з учорашнього вечора катма води в кранах. Про унітаз ліпше не говорити... Так і живемо. Тож тримаймося! А тим часом десь у Феофанії...
13 ноября, 14:21
За жовтень медсестри стаціонарного відділення № 2 міста Лозової, де лікують ковідних хворих, отримали від 22,5 до 25,5 тисяч гривень. Це інформдовідка лікарні. Офіційна.
Самі ж медсестри (деякі, кому зацитував цей звіт), сумно жартують: мовляв, будемо знати, скільки заробляємо. Запевняють, що їхня реальна зарплатня набагато нижча. Різниця дуже суттєва. Щоправда, яка конкретно, не зізнаються.
Сестрички журяться не лише через оманливі (з їхніх слів) обіцянки, а через шалену навантаженість. Адже основні маніпуляційні процедури - то компетенція середнього й молодшого персоналу. Крапельниці, ін'єкції, переміщення тяжких хворих тощо. Щодо кількості недужих, то тут аншлаг.
Тож і звільняються медики. Схоже, що не поодинці. Зізнаються: комусь страшно підхопити ковідну інфекцію, комусь не сила витримувати цей темп... Але молодим знайти іншу роботу в Лозовій в умовах карантину складно.
14 ноября, 09:45
А тим часом у ковідному стаціонарі Лозової...
На ранок гречаний супчик. Як кажуть, порожній. Але, особисто я не маю жодних претензій до нашої "феофанівської" кухні і до дівчат, які готують нам ці невибагливі страви. Зрештою, стараються, як можуть.
Тих, хто на ногах, гнітить цілковита заборона на вуличні прогулянки. А погодка, бачу з вікна, суперова...
В кімнатах тепло. З цим постаралися. До речі, водопровід полагодили, тож учора наші палатні дядьки ще й банилися....
14 ноября, 12:38
Ще трохи ковідно-терапевтичних реалій на сьогодні. В мене є два аптечні чеки. Препарати два дні поспіль брав однаковісінькі й дозування їхнє не змінювалося. Натомість, ціна з 1183 зросла до 1233 грнивень.
Такі справи... Лікуватися дорого - дешевше носити маски й не тинятися зайвий раз серед люду.
14 ноября, 15:57
Можна вірити у всесвітню змову фармацевтів і тішитися конспірологією. Або з думкою "все минеться" рукотискатися з друзями, незнайомцями і влаштовувати посідєлкі в тісному колі.
Дуже легко називати маски намордниками й крутити дулі тим, хто в маршрутці чи магазині сахається вашого незахищеного рота. То таке...
Аж раптом ВОНО (майже за Кінгом) прилітає і до вас. Встромляється у ваше "брєнноє" тіло. І ви опиняєтеся мало не за гратами. Бо пневмонія, лікарня й цілковитий карантин.
Навіть, якщо ви тримаєтеся на ногах, ваша сатурація в нормі і вам не доводиться сидіти, лежати на кисні, ваш гаманець щодня худне на 1200 гривень. Щодня! А скільки тих днів попереду - одному Богові відомо...
Когось таки минеться... Це правда. Бо сильний організм і доза ковіду, яку він схопив, мізерна... Але це рулетка...
Ви просто не бачили, як деякі стаціонарні бідолахи - ваші мами, тата, бабусі й дідусі - добу за добою прикуті до кисневих машин... І як натужно дихають їхні груди...
16 ноября, 14:11
...Степановича (ім'я змінене) повезли. Ледь притомного, однак у візку. Не каталкою. Вкололи серцеве, аби витримав той невеличкий шлях... Повезли з другого на перший поверх до палати інтенсивної терапії...
Бідолашного підвела критична сатурація. Ні, не казатиму цих страшних цифр... Він важко дихав... Болісно, з хрипами....
На ранок наступного дня старенький вже був не при тямі.... Лежав жовтий... А потім відійшов...У свої 78-м...
Спало на думку: останні дні його життя бачили ми, а не рідні...
Здоров'я всім!
17 ноября, 20:00
- Для мене найголовніше зараз - це почати дихати.... Я знаю - це мій шанс. Але поки дуже важко... - уривчасто розповідає комусь телефоном сусід. Крізь тоненькі трубочки ковтає ніздрями рятівний кисень. Поряд гурчить і бухкає та сама машина, котра його виробляє...
У палаті він уже кілька днів. Я не знаю, в якому стані він сюди потрапив... Але майже весь час залишався прикутий до апарату. Замало їв, небагато пив, бо шлях до туалету в десяток метрів боявся одного разу не здолати... Соромився свого стану... Я знаю точно: йому було страшно...
Тієї ночі чоловікові стало кепсько. Дуже... І знов ця клята "сатурація"... Цікаво, як довго ми, пацієнти "ковідного", триматимемо в пам'яті це слово?
Шлях до реанімації однаковий... Підтримуюча ін'єкція, візок, маска з киснем і трійко медсестер... Дай Боже, щоб минулося. Хоча б цього разу...
Деяких тут роздирає відчай. Це правда. У когось поряд - у сусідньому відділенні - лежать рідні. Теж із пневмонією. Ковідною, а може "звичайною", які вже годі розрізнити без кількаразових тестів. Але є й віра! І є шанси. Вони завжди є. Навіть у найтяжчих. Принаймні, я в цьому певен.
18 ноября, 21:32
А в лікарні сюрприз - черговий лікар прописав нові ліки, проте сходити по них в аптеку нікому. Це ж не рідне село, і навіть не сусідній райцентр, - за тридев'ять земель від домівки ніхто не приїде і в аптеку не змотається. "Ну я теж не піду", - каже лікар. Довелося медсестру просити. Витягнув Олександр із заначки дві тисячі гривень і віддав їх на ліки.
Однак наступного дня лікар знову прописав медичні препарати, і принести їх знову нікому, - інша медсестричка в аптеку йти не хоче. Але Олександру пощастило - у доньки в Києві ковід не підтвердився, і вона спеціально їде за 200 кілометрів до райцентру, де розміщена лікарня, аби купити батькові ліки. Сподівається, що завтра лікар не призначить нові, - щодня мотатися на такі відстані важко. До кисню, до речі, Олександра не підключали, незважаючи на сатурацію 80. Кажуть, підключають тільки тих, у кого 70 і нижче. А може, й немає в цій лікарні ні кисню, ні кваліфікованих фахівців. Однак, слава Богу, лікування дало результат, і зараз сатурація майже в нормі.
18 ноября, 22:08
Їхнє бажання жити, попри критичні цифри сатурації, здатне робити дива.
Я про нестримне бажання кожного хворого зачепитися за свій шанс.... І вижити...
Пізній вечір, відділення № 2. Старенький висохлий чоловік із сусідньої палати виходить до коридору. У напівсутінках (можливо, не хоче, аби його роздивлялися) повільно здіймає догори руки. І опускає. Знов і знов. Рухи його заслабкі, але він долає цю слабкість. Вгору-вниз, вгору-вниз... І це теж ліки для хворих легень. І це також шанс.
19 ноября, 13:24
Шанси завжди є. Навіть у тих, хто здається безнадійним.
- У нас була жінка, яка мала сатурацію на рівні 52 одиниць. Уявляєте? Але одужала. Хоч вигляд її нас не тішив. Піднялася... - говорить медсестричка, заряджаючи мені й палатним сусідам крапельниці...
Сьогодні до другого ковідн
ого завезли новенькі концентратори. Кажуть, 10 штук область передала. Знадобляться. Хоча, звісно, краще одужувати без них.
19 ноября, 22:01
Зарікався писати про це найближчим часом. Бо з ковідними страхами у нас і так перебор. Але мушу свідчити. Розповіли медсестрички.
Сьогодні не стало ще двох бідолах із ковідного стаціонару…

Продолжение следует…

Юлия КЛИМЕНКО

Метки: Александр Шульга, коронавирус