Вікторія (з м’ячем) сміливо йде під кошик суперниць
Прихильники помаранчевого м’яча Дніпропетровщини востаннє раділи, здається, восени 2007-го, коли наш «Дніпро» під керівництвом Кирила Большакова в запеклій боротьбі з сусідами - запорізькою «Козачкою» виборов золоті медалі чемпіонату України.
Поза всяким сумнівом, одним з лідерів тієї команди була дуже досвідчена нападаюча, майстер спорту Вікторія Лелека. Хай не гнівається на мене її улюблений чоловік – теж колишній баскетболіст Едуард Сообцоков, але всі ми більше запам’ятали той сезон як «лелекову пісню» Вікторії. Бо після цього вона поставила крапку у своїй довгій успішній кар’єрі…
Готуючи цю статтю до друку, я зателефонував колишньому тренеру Лелеки – багаторічному наставнику донедавна дуже відомої жіночої дніпропетровської команди «Сталь», заслуженому тренеру України та ще Радянського Союзу Ісааку Майзліну. З провокаційним проханням: кого б зі своїх вихованок він назвав номером першим?
Після гарячого, як завжди, монологу («Тут багато чого залежить від точки зору – як професійна спортсменка, порядна людина тощо…») кращий жіночий тренер не тільки нашого регіону та України зголосився на те, що мабуть-таки - Вікторія Лелека: «Вона – людина високого польоту і в спорті, і в сімейному житті. Завжди була лідером і прикладом для всіх дівчат на баскетбольному майданчику, має гарну сім`ю – чоловіка, дочку та сина. Дуже шанує не тільки батьків, а й свого тренера».
«Сімейна» справа
Дніпропетровськ здавна відомий своїми сімейними династіями: Вальтіни, Коробкови, Бережні, Кашуліни, Калюжні, Фесенки.
До них обов’язково слід долучити й Лелек. «Колись до мене в секцію прийшла цікава нападаюча Ольга Лелека, - розповідає Ісаак Юхимович. – Виступала навіть за юнацьку збірну України! А пізніше у тренера однієї із шкіл – Максима Короти почала свій шлях у великий баскетбол і її донька Вікторія.
Шлях цей був добре знайомим усім нашим дівчатам: баскетбольна ДЮСШ №5, дублюючий, а потім основний склад команди «Сталь» заводу імені Петровського.
Високу, худорляву, з тугим пучком волосся та жагою боротьби Вікторію Майзлін запросив до команди дуже рано – ще дев`ятикласницею. А вже наступного сезону вона почала виходити в стартовому складі колективу. Добре пам’ятаю, з яким інтересом глядачі ходили тоді вже не тільки на лідера «Сталі» Раїсу Курвякову – чемпіонку світу та Олімпійських ігор, а й на Лелеку…
Майстерність майбутньої зірки зростала щосезону. У 20 років разом зі своїми подругами по збірній СРСР вона стала чемпіонкою Європи. Потім були важкі часи (90-і роки) не тільки для спорту, а й для всієї України. Лелеку запросили до Болгарії, і вона одразу ж була проголошена кращою баскетболісткою цієї країни!
Повернення «Козачки»
Якраз буремні 90-ті, коли до розвитку спорту в Україні було найменше уваги, для Вікторії Лелеки виявились, мабуть, найщасливішими: після повернення в Україну в Запоріжжі (грала за місцеву «Козачку» - 2000-2003 р.р.) зустріла своє сімейне щастя. Центровий Едуард Сообцоков раніше грав у престижних російських клубах, а потім пристав на запрошення місцевого «Ферро». Нині у зіркової пари підростає двійко, можливо, майбутніх баскетболістів – Герман та Христина. Втім, батьки поки що не акцентують увагу на заняттях окремим видом спорту – аби вони були здоровими завдяки рухливості та активному способу життя! А якщо захочуть перевершити спортивні досягнення батька чи мами, то - будь ласка: Вікторія Сообцокова- Лелека – чемпіонка України 2001-2002, 2007 р.р., чемпіонка Болгарії - 1993, кращий форвард збірної України 2005 та 2007 р.р.
За крок до п’єдесталу Атланти-1996
Звичайно ж, для кожного спортсмена найвищим досягненням вважається призов до збірної команди рідної країни. Вікторія захищала спортивну честь України якраз з 1996-го по 2003 роки. В Атланті наша команда під керівництвом Володимира Рижова ледве не створила епохальну сенсацію – зупинилася за крок до п’єдесталу пошани! До речі, у складі команди, яка в підсумку посіла на Олімпійських іграх четверте місце, дівчат з Дніпропетровська було четверо: Олена Жирко, Вікторія Лелека, Вікторія Парадіз і Наталія Сильянова.
… Зважаючи на те, що кожен спортсмен унікальний чимось абсолютно своїм, мені довелось би «довго та нудно» питати про це у Майзліна. Аби він першим не відкрив «велике таїнство» Вікторії Лелеки: її козир - постійна жага до кидків у кільце суперниць. Колись, кажуть, навіть у грі національної збірної доробок Лелеки склав 30 очок, а її клубний рекорд - 47 очок.
Одне слово, такі спортсмени – «птахи» дійсно високого польоту!
А.Косий
Метки: баскетбол, Лелека Виктория