Маленька жінка з величезним серцем

24 жовтня дружну сім’ю дніпровських волонтерів спіткала важка втрата - пішла з життя відома волонтерка Дніпра, яку всі з любов’ю називали бабуся Лю
Багато містян знали цю героїчну бабусю, яка продавала на вулицях міста скромні квіточки, аби купити гостинця пораненим бійцям, власноруч розтирала змерзлі руки нашим героям у пункті відпочинку «Вокзал-Дніпро».
Бабуся Лю ніколи не їла смаколиків, які купляла за свої скромні заробітки, а одразу несла все у шпиталь. Радувала хлопців не тільки гостинцями, а й добрим словом, теплою турботою.
Бабуся Людмила була дуже самотня, але ніколи не просила допомоги, бачила щастя в молитві, жила з Богом в душі.

1

Бабуся Люда продавала скромні букетики ромашок, щоб вторгувати "синочкам" на гостинці

Гостинці від бабусі Лю
З 2014 року легендарна бабуся Людмила регулярно приходила в пункт відпочинку для військовослужбовців «Вокзал-Дніпро», приносила частування, спілкувалася з бійцями і молилася за них і за Україну. Незважаючи на похилий вік, вона всіма силами намагалася допомагати пораненим бійцям. Для того, щоб зібрати гроші на фрукти, печиво і віднести гостинці в шпиталь, бабуся Люда їздила у поля за місто, наривала скромні букетики ромашок, а потім намагалася їх продати, вторгувати «хлопчикам» на гостинець.
Вона завжди приносила квіти на могили воїнів. Бійці дуже любили її, як рідну бабусю, і вона їх дуже любила, називала «мої синочки».

3

Волонтерка ніколи сама не їла смаколиків, а все віддавала воїнам

Незалежна та незламна
Коли старенька потрапила в лікарню з інсультом, волонтерська сім’я Дніпра зробила все можливе, щоб бабуся Лю одужала. Але дива не сталося… 24 жовтня Людмила Григорівна Твердохліб покинула цей світ, а 27 жовтня Дніпро попрощався з самовідданою патріоткою.
- Хочеться допомогти хлопцям, хочеться хоч щось гарне зробити для них, бо вони – наші захисники, вони – діти України, значить вони – мої діти, - сказала якось бабуся Людмила в інтерв’ю одному з українських телеканалів, - Хлопці, які воюють - це цвіт нашої нації. Я молюся за них за всіх. Нехай повертаються живими до своїх сімей, до своїх батьків, наречених, дружин, діточок. Мені боляче, не можу, це страшна рана, що ніколи не загоїться. Якби можна було все повернути, щоб закінчилася ця війна. Ми хочемо жити в мирі, добрі, любові, дружити з усіма народами. Якби я могла стати орлицею, мати крила, я б полетіла і всіх би воїнів захистила. Бо гинуть найкращі…Дуже боляче…

5

Бабуся Лю була дуже самотньою та не мала свого житла. Протягом останніх трьох років вона мешкала у дружини загиблого воїна-добровольця Андрія Широкова (Сім’янина) Ганни Счасної-Гарус, яка дала старенькій притулок та дбала про неї.

- Бабуся Людмила була дуже активна та самостійна особистість, вона приходила відпочивати, а потім могла на два-три тижні піти у мандри. Вона ходила в шпиталі, молилась над хлопцями. Купувала бійцям ковбасу, яблука, апельсини, лимони. Казала, що хлопцям потрібні вітаміни, що їх погано годують. Вона вважала своїм призначенням піклуватись про воїнів, які далеко від своїх домівок. Коли вона захворіла, хлопці зі шпиталю відвідували її, вмовляли робити крапельницю, бо вона від неї відмовлялася, - розповіла нашому кореспонденту Ганна Счасна-Гарус.
Ганна до останніх днів бабусі Людмили була поруч зі старенькою.
- Вона була дуже самотня. Не приймала допомогу. Не любила, щоб її жаліли.
Часто уходила хвора і рідко скаржилася на свої немічі.

ГЛАВНОЕ ФОТО

Спочивайте з миром, бабуся Лю...

Лише пізніше каже: «Мені було так погано! А я помолилася і Бог мені допоміг!». У неї в гаманці завжди була купа чеків, у всіх приблизно однакові продукти: ковбаси, яблука та інші смаколики, які вона ніколи не їла, а відносила у шпиталь до хлопців.
6 жовтня у неї стався інсульт...
Їй стало погано на вулиці, перехожі визвали швидку і її госпіталізували у міську лікарню № 2. Але дуже прикро, що такими старенькими людьми ніхто не хоче опікуватися. Нею в лікарні півтори доби ніхто взагалі не займався, вона була кинута напризволяще. Тільки, коли їй стало гірше, знайшли в неї мій номер телефону (я їй постійно писала його, щоб вона не загубилася) і тоді мені зателефонували. Я приїхала, заплатила гроші, і тоді її почали лікувати. Це дуже велика проблема нашої країни.
Вона була бабуся з характером, незалежна, відмовлялася лікуватися. Її чотири дні лікували, а потім виписали. Я її забрала додому, де вона за кілька днів померла у мене на руках, - сумує Ганна.

4

Тяжке минуле
Про своє минуле і про сім’ю бабуся Лю не любила говорити. Тільки розповідала, що у неї є дочка Віра, з якою вона давно не спілкується. Є у неї також четверо онуків і шестеро правнуків.
Та щось-таки бабуся встигла розповісти Ганні про своє складне життя. Народилася вона у селі Піщанка Новомосковського району.
- Бабуся казала, що насправді вона народилася 1929 року, а в документах її записали пізніше – 1935 року, - поділилася Ганна. - Вона розповідала про голодомор, про своє важке дитинство. Вона була сиротою, мама померла одразу після її народження, дівчинку виховував дідусь.

7
Бабуся Лю розповідала, що донька спалила колись її хату, потім в неї була прописка в якомусь новомосковському гуртожитку, а що сталося потім я не знаю.
Вона також розповідала, що багато працювала раніше у відомчих санаторіях кухарем, спілкувалася з різними «шишками». Вона дуже смачно готувала.
Людмила Григорівна була дуже чиста та охайна, завжди сама прала собі речі. Коли уходила, завжди охайно застеляла своє ліжко, казала: «Бо раптом вже не повернуся, щоб залишився порядок». Її спосіб життя був аскетичний: вона їла картоплю, помідори, любила борщ. А особливо любила домашнє молоко, випивала літр на день. Вона була дуже розумна, знала багато про хвороби, про лікарські трави, цікавилась новинами.
Вона молилася за воїнів. Колись сидить поранений солдат і тримається за голову. А вона каже: «Давай я помолюся, синку». І почала читати молитви. Він через деякий час піднімає голову і каже «Бабусю, і справді перестала голова боліти!».
Вона дуже сумувала останнім часом і казала: «Як мені хлопчиків тих шкода, які загинули. Так багато смертей на цій війні, і все марно! Чому ми ніяк не переможемо?». Вона дуже любила Україну.

6

Останній шлях
Провести бабусю Людмилу в останній шлях прийшло близько п’ятнадцяти містян. В основному це були волонтери, які знали бабусю Лю. Провів панахиду капелан Дмитро Поворотний і біля моргу, і на кладовищі.
Поховали патріотку у селищі Ясне. На похоронах нікого з рідних бабусі Люди не було.
Доглядати за її могилою будуть волонтери Дніпра.
А наш борг - завжди пам’ятати маленьку жінку з величезним серцем!
Світла пам’ять бабусі Людмилі...

В КОНЕЦ

2

Бійці дуже любили бабусю Людмилу, і вона їх дуже любила та молилася за кожного

Юлія КЛИМЕНКО

Метки: бабуся Лю