Дякуємо, павучатки!

ПОСПІШАЙ ТВОРИТИ ДОБРО!

Плетіння маскувальних сіток – робота копітка, але приємна, адже така допомога додає сили нашій армії. Учні та учениці середньої загальноосвітньої школи №121 Дніпра власноруч плетуть сітки для воїнів-захисників. Вони розповіли, що відчувають, коли зав’язують свої вузлики на шляху до перемоги.

Катерина, учениця 10-а класу, представниця штабу національно-патріотичного виховання:

- Я почала плести сітки, бо мене стосується все, що відбувається в нашій країні. Я небайдужа, я прагну змін, я хочу допомагати. Я роблю те, що в моїх силах. Буває важко - плести сітки - бо руки терпнуть, болять. Але ми розуміємо, це дуже важливо, це потрібно. І коли ми чуємо, що треба плести, ми такі: «нарешті»!.. Бо маскувальні сітки – життєво необхідні нашим воїнам в зоні АТО (ООС (АТО) – прим. авт).

Анастасія, учениця 10-а класу:

- Я вважаю, наш обов’язок підтримувати тих, хто нас захищає. Вони роблять це для нас, і від нас теж має бути віддача. Ми їздили до лікарень, наша школа збирала продукти і привозила до лікарень. Своїми маленькими справами ми робимо перебування наших захисників в зоні АТО легшим і безпечнішим. Ми робимо все можливе, щоб вони повернулися додому живими.

Богдан, учень 10-а класу:

-У кожного з нас багато рідних, які були в АТО. Мій хрещений отримав серйозні травми, коли їхня машина натрапила на міну. Ми також спілкувалися з пораненими із Мечникова. Кожен з нас розуміє свою відповідальність і причетність до важливої справи. Я розумію, треба допомагати. Я знаю, що наша робота не є марною тратою часу. Маскувальні сітки, які ми плетемо, можуть зберегти життя.

Анна, учениця 10-а класу:

- До добрих справ ми долучаємо учнів 5-го класу. Вони теж розуміють наскільки це важливо і намагаються допомогти. Ось так ми розвиваємо почуття патріотизму, людяності, пробуджуємо небайдужість. Бо це стосується кожного з нас. Я знаю, що маскувальна сітка – це чудовий подарунок для наших воїнів, що наша турбота зігріватиме їх, даватиме їм сили боротися далі.

Вероніка, учениця 10-а класу:

- Ми не хочемо, щоб війна прийшла в наше місто. Тому усіма силами намагаємося підтримувати воїнів, які стоять між нами і війною. Я розумію, як їм важко. Своєю допомогою я виражаю свою небайдужість. Маскувальна сітка – не лише камуфляжний захист, а й оберіг, що захищає воїнів. Я вірю, турбота і тепло наших сердець також підтримують їх.

Світлана Олександрівна Гавриленко, директорка СШ № 121 розповіла, коли саме вони розпочали підтримувати українську армію:

- Допомагати військовим ми почали в 2014 році, коли поранених бійців направляли до нашого міста, до лікарні №6, що поруч з нами. Ми відвідували поранених, ходили також до військового шпиталю, і зараз продовжуємо це робити. З того часу деякі діти вже закінчили школу, але з’явилися нові лідери й підхопили ініціативу. Першу сітку ми сплели два роки тому, зараз ці діти навчаються вже в 11 класі. В цьому навчальному році ми розпочали плести з осені. Маскувальна сітка – такий матеріал, якого не буває забагато. Сітки зазвичай за допомогою волонтерів передаємо в зону проведення ООС для потреб військових. Діти знають, що і для кого вони роблять, тому відносяться до плетіння сіток дуже відповідально. Кожен вкладає частинку себе в перемогу, розуміючи, як потрібна армійцям наша підтримка.

Навчила школу плести маскувальні сітки Ольга Перетяка, волонтерка:

- Я займаюся сітками з вересня 2014 року, з найпершого дня існування «Павучків Дніпра». Починали ми з секондхенду, різали все, що могли, заплітали-розплітали сітки, бо не знали, з чого робити, як робити. Я своїми руками шкурила дошки, робила станки, адже для плетіння сітки потрібен станок. Останній станок я зробила якраз для 121-ї школи. До мене звернувся ветеран 25-ки Євген Перетятько: потрібні сітки. Я відповіла йому, що треба почекати, бо у нас величезні черги. Через тиждень він подзвонив мені і сказав, що до плетіння сіток готова підключитися школа №121, директорка виявила ініціативу, коли він кинув на Фейсбуці прохання, хто може допомогти. І з того дня закрутилося. Я включилася, щоб все було кваліфіковано. Я зробила великий станок, окрема подяка військовому комісару Дніпропетровського РВК підполковнику Олександру Вольнікову і майору Олександру Бондаренко. Вони завжди виконують мої прохання. Мені допомогли з дошками, я їх пошкурила, щоб діти не травмувалися, і зробила станок. Щоб сітка виконувала маскувальну функцію, її плетінню потрібно вчитися. Я навчила дітей, вони все швидко схоплювали. Коли ми розвернули останню сітку, яку сплели в 121-й школі, а у нас в групі є дуже приспіклива Таїсія Валентинівна, якщо довга смужка вплетена або колір не той, вона каже: ви ж розумієте, що ви життя захищаєте, діти обов’язково щось наплутають, навіть дивитися не буду!.. Ми розвернули сітку, я кожний метр зфотографувала, бо Таїсії Валентинівни не було поряд, а потім кажу їй: дивися, як мої діти плетуть. Якість розкішна. Сітки від 121-ї школи цінуються, бійці зберігають стрічки, на яких підписано, що це – робота дітей. Або волонтери розповідають: ми їхали і бачили, що висить сітка – ваша. Якщо я хоч одне життя врятувала, то я недаремно це роблю!

КОНКУРС ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ "Дій активно! Живи позитивно" ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

Людмила ШАМРАЙ