Вишиванка “з минулого”

Незабаром, у травні, буде відзначатись День вишиванки. А нещодавно ми побачили у соцмережах розповідь нашої землячки Наталі Кобзар, яка вразила нас та змусила дізнатися подробиці. Мова йде про старовинну родову вишиванку, якій більше ста років. Вона є не тільки сімейним оберегом та реліквією родини Кобзарів, а й зв'язком між поколіннями.

Наталя показала дві цікаві світлини, різниця між якими сто років. На обох знімках одна й та ж вишиванка-довгожитель. Тільки на першому фото вона прикрашає її прабабусю, а на другому - вже сама Наталя у тій самій раритетній вишиванці.

- Більше 100 років між цими фото. На першій світлині - мої прабабуся Маруся та прадід Костя. На другій - я у вишиванці прабабусі, яку вона шила і вишивала сама. Тепер її вишиванка - моя родинна реліквія. Мабуть, коли моя прабабуся вишивала цю вишиванку, вона зовсім не думала, що я її буду так любити та цінувати. Згодом передам її доньці Вікторії, щоб зберегла та передала далі, - зазначила Наталя.

Знімки вона супроводила розповіддю про історію свого роду.
- Тут прабабуся Маруся і прадід Костя у Севастополі - такі гарні, молоді, у 1913 році. Прадід служив в імператора у берегових військах, він був справжнім господарем, мав власні землі. Вони народили 4-х дітей, до дорослого віку дожили троє. Вони пережили голодомор. На них донесли односельці, що вони мали припаси, дід справді зховав зерно. На ньому тоді відпрацювали страшний психологічний прийом. Поставили на коліна, до потилиці приставили зброю і вистрелили у повітря, прадід Костя посивів миттєво. А прабабуся з дітьми, у цей час, молилася в хаті, дід не зізнався, так і вижили.

Моя бабуся Мотя одна з двійнят, її брат Петя у 15 років потрапив у Німеччину, працював у баєра. А коли повернувся говорив, що якби він знав, що тут так буде погано, ніколи б не повернувся, залишився б там… Довго він про це не розказував, посадили.

Потім всією родиною писали, добивалися, щоб його звільнити від радянської тюрми, звільнили. Але... Він прийшов додому такий страшний, опухлий, що мама, моя прабабуся Маруся, його не впізнала, від слова зовсім. Тільки подумати, це так страшно, не впізнала рідна мати. Це майже все, що я знаю про них. Це рід тата Станіслава Кобзаря, по його мамі. Жили вони у селі Рогівському Кам'янської волості Катеринославської губернії.

Далі інформація роду рветься, дуже хочу віднайти, зібрати все, що ще пам'ятають найстарші у нашій родині, вивчити архіви.
Скільки ж людських доль… І я хочу, щоб мій онук Ярко знав більше, - розповіла цікаву історію Наталя Кобзар.
Патріотка розповіла нам, що вся її родина Кобзарів шанує та цінує українську вишиванку більше, ніж гарний національний одяг, а як символ боротьби і любові, "портал" зв'язку між поколіннями.

- Вся наша родина патріотична, очолює цей напрямок мій тато - професійний пасічник, який завжди переймався українськими традиціями. Я в свою чергу передала своїй доньці любов до всього українського. Маленький онук теж любить носити вишиванку. Як казала моя бабуся: "Хіба можна з таким прізвищем якось інакше себе вести". Бабуся була дуже патріотичною, вона викладала українську мову та літературу у сільській школі. В іншій гілці роду в нас були петлюрівці. І коли ці дві гілки з'єдналися, цей патріотизм тільки посилився.
- Наталя, як вам вдалося зберегти таку раритетну вишиванку прабабусі?

- Її "охороняла" спочатку моя бабуся Мотря Костянтинівна (по татовій лінії), це вишиванка її мами. Вона її зберегла для мене і передала незадовго до своєї смерті. Ця вишиванка ще дуже гарно виглядає. Я її одягала буквально 2-3 рази, бо бережу. Хочу, щоб вона збереглася найдовше, і щоб її побачили ще декілька поколінь.
Тут сама вишивка унікальна: і весь манжет вишитий, і по всьому рукаві, і горловина міцно вишита. Вона відносно непогано зберегла свої кольори. Вона червоно-чорними нитками вишита, як у відомій пісні "Два кольори". І ще цікаво те, що вона довга - по кісточки, немов сукня. А унизу теж є маленьке мереживо. Раніше так носилося вбрання - у декілька шарів, зверху одягали сарафан чи довгу спідницю.

- І розмір Вам підійшов?
- Ми ж одного роду з прабабусею. Вишиванка для мене - це ідентичність і приналежність до наших традицій, культури. Це те, що надає сили, енергію, в цих речах багато глибини. Для мене це велика цінність, і це дуже гарно. З цієї родової вишиванки і зародилася моя колекція. Відтоді я почала їх збирати по різних областях. В мене є велика колекція старовинних вишиванок, які я збирала по селах, ярмарках протягом десяти років. В мене вже біля 12-ти старовинних вишиванок-оберегів. Є серед них також сторічні.
Наталя навіть пірнає на Водохреща в ополонку у гарній вишиванці.

- Це для мене і естетика, і оберіг. Хочеться додати більше українського до цієї традиції. А одного разу я роздала усю свою колекцію подругам, і всі дівчата теж купалися у вишиванках. Це було незабутньо! А прийдешній День вишиванки - це ще одна можливість нагадати про наші українські традиції. В цей день вся наша родина одягає вишиванки та долучається до свята.