Жінки в українській армії: сильна, слабка чи друга стать?

В Україні чоловіки продовжують традиційно визначатися в масовій свідомості як сильна стать, натомість жінки - як слабкі та вразливі. При цьому рівень захворюваності на серцево-судинні захворювання серед чоловіків є значно вищим, тривалість життя серед представників «сильної статі» стабільно нижчою, а від самогубств гине в рази більше чоловіків, ніж жінок.

Країни, де жінки активно включені в суспільне виробництво, мають необмежені громадянські права та є повноцінними учасницями соціальних, економічних та політичних процесів, займають у світових рейтингах найвищі позиції. Згідно щорічному звіту ООН про всесвітнє щастя 2021 (World Happiness Report 2021), найщасливішими країнами світу стали: Фінляндія, Ісландія, Данія, Швейцарія, Нідерланди, Швеція, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Австрія. Тобто, переважно європейські країни з високим рівнем життя населення, розвиненою демократією та гарантованими правами і свободами громадян незалежно від статі, розвиненою системою соціального забезпечення та провідними світовими практиками, зокрема щодо батьківської відпустки та безкоштовного догляду за дитиною. Україна цього року посіла 110 сходинку зі 149 країн, мешканців яких просили оцінити свій рівень щастя.

Чи мають жінки в Україні вільний доступ до служби в армії? На законодавчому рівні – безумовно, так. Частину 12 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII було доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2523-VIII від 06.09.2018, а саме: «Жінки виконують військовий обов’язок на рівних засадах із чоловіками (за винятком випадків, передбачених законодавством з питань охорони материнства та дитинства, а також заборони дискримінації за ознакою статі), що включає прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, проходження служби у військовому резерві, виконання військового обов’язку в запасі та дотримання правил військового обліку». Також Законом визначено, що «Жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час. У мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу та службу у військовому резерві тільки в добровільному порядку (за контрактом)».

Як же право жінок на військову службу реалізується на практиці? За даними сайту armyinform.com.ua, у Збройних Силах України наразі проходить службу 31757 жінок, що складає 15,6% від загальної кількості військовослужбовців. Це один із найвищих показників кількості жінок, які служать у війську, у співвідношенні до загальної чисельності збройних сил, у порівнянні з багатьма арміями світу. Також, за останні роки, українським жінкам дозволено служити на більшості військових посад у Збройних Силах України - серед військовослужбовиць є танкистки, артилеристки, командири рот та взводів. У порівнянні з 2014 роком, коли кількість жінок-військовослужбовиць становила близько 14 тисяч, у 2021 році їхня кількість збільшилася понад у два рази. Сьогодні в Україні кількість жінок, які служать і працюють у Збройних Силах сягає майже 22,5%. У Збройних Силах України на посадах командирів взводів служить 109 жінок, командирів рот – 12, начальників відділень – 714, начальників відділу – 75, начальників управлінь – 5 жінок. Загалом на командних посадах перебувають понад 900 офіцерів-жінок, як стверджує радниця Головнокомандувача ЗСУ з гендерних питань Вікторія Арнаутова (джерело: armyinform.com.ua).

Фото з сайту nv.ua
Чи існують в українському суспільстві гендерні стереотипи щодо служби в армії саме жінок? В жовтні 2018 року вперше було присвоєне звання генерал-майора начальнику Військово-медичного управління СБУ Людмилі Шугалей, а в 2020 році звання генерала отримала друга жінка - Юлія Лапутіна. Проте, в обох випадках присвоєння таких високих звань саме жінкам були названі в численних ЗМІ «політичними і демонстративними». Також, поширеним стереотипом є теза про те, що «жінки служать в армії, щоб знайти чоловіка». Тобто, ставлення громадськості до жінок-військовослужбовець є доволі упередженим. Незважаючи на це, в Україні участь жінок в бойових операціях допускається, також жінки можуть управляти військовою технікою, на відміну від деяких інших країн, де жінкам заборонено керувати військовим транспортом або перебувати на бойових позиціях. Проте, чинні в армії нормативи для чоловіків і жінок відрізняються, крім того, показники залежать від категорії, до якої належить військовий(а), і вікової групи, що визначено Наказом Генерального штабу ЗСУ №35 від 11.02.2014 року. Наприклад, замість підтягувань жінки здають згинання та розгинання рук в упорі лежачи, а також вони звільнені від бігу на 3 км.
Попри забезпечення рівного доступу до посад і військових звань під час проходження служби, продовжують існувати також певні обмеження. Наприклад, обмеження доступу до посад офіцерського складу в частині, яка захищає законодавством репродуктивну функцію жінок - це посади, пов'язані з використанням вибухових, отруйних речовин, з водолазними роботами, з гасінням пожеж, а також на підводних і надводних кораблях, за виключенням посад морально-психологічного і медичного забезпечення. Отже, навіть в армії жінки продовжують розглядатися як окрема стать, що зобов’язана виконувати визначений суспільний обов’язок, а саме народжувати дітей. А якщо жінка є прихильницею руху «чайлдфрі»? Чи вже має дітей та не планує народжувати ще, а саме планує робити військову кар’єру?
Чи сприймають чоловіки в українській армії жінок як рівних? На жаль, не завжди – особлива увага в ЗМІ регулярно приділено випадкам сексуальних домагань або харасменту. Тут також присутні гендерні стереотипи на кшталт «все залежить від поведінки жінок в армії». Тобто, умовою безпечного перебування жінки є її «бездоганна чи стримана поведінка для уникнення непорозумінь з боку чоловіків»? Отже, існують певні «подвійні стандарти» щодо допустимих форм взаємодії між військовослужбовцями різних статей.

Фото з сайту nv.ua

Симона де Бовуар в своїй книзі «Друга стать» пише: «Лише коли жінки починають відчувати себе на цій землі як вдома, з'являються такі особистості, як Роза Люксембург і Марія Кюрі. Вони блискуче продемонстрували, що ні неповноцінність жінки визначила її мізерну роль в історії, а незначна роль в історії прирекла її на неповноцінність». Проте, роль сучасної жінки в українській армії, не зважаючи на гендерні стереотипи, а подеколи і відверту зневагу, продовжує невпинно зростати. Твердження про «жіночу неповноцінність» спростовуються досягненнями жінок-військовослужбовець та значним внеском сучасних українок в розвиток численних соціальних інститутів – і не тільки української армії.

НАТАЛЯ КОДАЦЬКА