Вступ до НАТО: чому боротьба з корупцією визнається альтернативою до ПДЧ, а не доповненням

Щодо слів Байдена, про те, що Донбас з Кримом не є завадою для вступу до НАТО, але завадою є корупція.

Заява, безперечно, цікава, і навіть важлива. От тільки навряд чи вона - щира.

Причини її появи зрозумілі. Відсутність прогресу щодо вступу до НАТО у "справі України" вже серйозно починає виглядати як прояв слабкості Вашингтону, як втрата ним лідерства у Західному світі.

Тим більше, що тут цілковито прослідковується зв'язок із впливом Росії, яка продовжує лякати усіх подальшою ескалацією у випадку вступу України до НАТО.

В таких умовах виглядати сладким лідером, який змушений прислухатися до позиції диктатора, ніхто не хоче.

Тому Байден офіційно заперечує вплив Росії на питання вступу України до НАТО, одночасно ... підтверджуючи його.

Питання про долання корупції в Україні - хитке. Які індикатори цього долання? Хто буде виступати в якості арбітра?

Очевидно, влада у Вашингтоні. І визнання України "вільною від корупції" цілком може співпасти у часі з вирішенням питань з Росією... Звісно - зовсім випадково.

Що є підтвердженням цієї тези? Дуже простий факт. Чому боротьба з корупцією визнається альтернативою до ПДЧ, а не доповненням? ПДЧ - це якраз документ, який регламентує параметри приєднання держави до НАТО. І реалізовуватися він може досить довго.

Більше того, саме надання ПДЧ могло б стати надпотужним стимулом для реформ в Україні, оскільки б вказало на РЕАЛЬНУ перспективу євро-атлантичної інтеграції.

Зрозуміло, це все дипломатична гра. І частина "обміну люб'язностями" з Путіним, який буквально нещодавно погрожував "наслідками" через вступ до НАТО України.

Крім того, у такий спосіб Байден виразно посилює в Україні численних "професійних реформаторів", які зараз одержать карт-бланш виставляти ті або інші "реформаторські" вимоги.

Але все одно обмін фікціями - це не те, що, мабуть, усі зараз чекають від лідера "демокртичного світу". Але він змушений вигадувати складні політичні конструкти, які би створювали ілюзію руху і водночас виглядали не дуже "страшними" для одіозних диктаторів.

Петро Олещук, політолог