В яке майбутнє заведуть Україну наступні 30 років

У песимістичному сценарії Україна не відбулася і є державою, яка, по якомусь міжнародному консенсусу, не здатна забезпечувати себе сама. Держава завжди є джерелом проблем - то екологічних, то військових, то економічних, корупційних. Держава не вписується в рамку європейських уявлень.

Длигач

 

Відповідно, якщо країна не здатна забезпечувати себе сама, то повинна перебувати в чиємусь "обгортковому" управлінні. Загальний європейський, а може, і американський консенсус з цього приводу (з огляду на, що йде суперництво західного світу з Китаєм) - Україна може бути віддана в управління, наприклад, Росії або Польщі. У кращому варіанті - Польщі. У гіршому - Росії.

З точки зору екології та економіки (це пов'язано), в Україні вироблений ресурс атомної енергетики, металургійних виробництв, зношена інфраструктура. З огляду на низький рівень відновлення цього, через 10-15 років в Україні починаються інфраструктурні катастрофи, все просто перестає працювати. Економічно Україна залишається сировинним придатком. Країною, яка сильно залежить від коливань в кризові періоди.

 

У песимістичному варіанті відбувається вихід бізнесу з України, переїзд талантів і робочих рук в інші країни. Україна більше, ніж багато інших країн у світі, зацікавлена ​​в пенсійній реформі. У песимістичному варіанті Україна не може обслуговувати пенсіонерів, адже їх все більше, а народжуваність - менше, тих, хто платить податки, менше.

Україна - просто постачальник людського ресурсу і, наприклад, продукції рослинництва. Тут залишається сіра, економічно нерозвинена, корумпована зона.

 

Другий сценарій - скоріше, не реалістичний, а природний і оптимістично керований (тобто, якщо не докладати якихось особливих зусиль, то справи будуть природно розвиватися таким чином, а якщо докласти зусиль, то отримаємо кращий варіант). У цьому сценарії на політичному полі в Україні йде постійна політична метушня - одні сили змінюються іншими, приходять то прогресори, то регресори. Радикально це на державі ніяк не позначається, адже рушійною силою в Україні є розвиток економіки. Економіка розвивається завдяки модернізації старих виробництв, активно відбувається цифровізація секторів економіки. Україна вчиться працювати не тільки з сировиною на експорт, а й з кінцевим продуктом.

 

Так, у нас реально закінчуються ресурси атомних станцій і ТЕС в найближчі 15 років. Проте природним чином розвивається альтернативна енергетика, системи зберігання. Україна стає постачальником енергетичного водню для Європи.

 

У природному, реалістичному шляху Україна зростає з точки зору економіки. Повільніше, ніж ростуть Туреччина чи Польща, але зростає. В найближче тридцятиріччя ми точно наздоганяємо і обганяємо Польщу (але, варто зазначити, Польщу 2021 року).

 

Щодо населення, то у 2050 році в Україні живе близько 25 мільйонів осіб. В першу чергу через те, що трудові ресурси сім'ями переміщаються до Європи. Що стосується пенсіонерів, то Україна поступово розвиває фондовий ринок, пенсіонери вчаться робити власні накопичення і турбуватися про свій добробут.

 

Бізнес переміщується до Європи. Плюс, падіння народжуваності. Так, розвивається локальний бізнес. Але багато бізнесменів формують собі "запасні аеродроми" (а потім і основні бізнеси) за межами України. Україна залишається чисто патріотичним інтересом для бізнесу. В силу достатньої дешевизни робочої сили, тут залишаються певні виробництва, логістичні майданчики. Плюс, сільське господарство.

 

У реалістичному сценарії світ звертає увагу на Україну, як на логістично цікаву зону для інвестування. В Україні стикаються прагматичні економічні інтереси Заходу й Сходу - і Європи, і Китаю. Звичайно, в реалістичному сценарії Україна користується цим становищем на стику, заробляючи на тих і на інших.

 

В оптимістичному варіанті відбувається дещо інше. В Україні з'являється спільнота людей, умовно, Founding Fathers, у яких досить сили, щоб перезаснувати її як прозахідну демократичну інноваційну державу.

 

Держава реалізує ідею проривів у всіх сферах (в демографії, в економіці, в політиці, в бізнесі, в технологіях, в енергетиці - всюди). При своїй достатній розвиненості, але меншій зарегульованості, ніж європейські країни, Україна стає першою країною у світі, де розвиваються принципово інші фінансові моделі, цифрові валюти. Нові фінансові моделі світу починаються з України, тестуються в Україні.

 

У країні розвивається здоровий спосіб життя, зростає якість життя, в тому числі продовжується активний період життя. В оптимістичному сценарії Україна може стати країною, в якій пенсіонери (в тому числі європейські) не просто доживають, а стають корисною силою - працюють як консультанти, ментори для малих українських підприємств. Одеса, Миколаїв можуть перетворитися в зони щасливого життя для німецьких, голландських, шведських пенсіонерів з хорошими пенсіями, прекрасними мізками і великим досвідом, які допомагають українському бізнесу виходити на європейські ринки.

 

Країна розвиває органічне землеробство, еко-рішення внаслідок того, що однією з перших у світі здатна розв’язати глобальні екологічні проблеми - в Запоріжжі, в Маріуполі, в Чорнобилі. Все це вчить Україну бути більш прогресивною у розв’язанні подібних питань.

 

Стосовно того, як уникнути песимістичного сценарію, потрібно відзначити, що в України є одна чудова риса - вміння виживати. Україна виживає в найскладніших умовах. Песимістичний сценарій для мене нереалістичний. Він не станеться. Про нього можна говорити тільки для того, щоб показати нижню можливість. Але я в нього не вірю. А вірю в здатність України реалізовувати сценарій оптимістичний або середній.

 

Звичайно, потрібно зробити багато речей. Україна повинна заявити всьому світові свою чітку позицію. Ми повинні стати реальним суб'єктом. Повинні виконувати зобов'язання, а не переглядати їх заднім числом (як це зараз відбувається стосовно наших міжнародних партнерів, МВФ і т.д.). Україна повинна пред'являти світу щось цікаве. Майдани, Шевченко, Кличко, чемпіони світу з шахів, Руслана і т.п. - ми дивуємо світ. Але це все має бути не точково в спорті і культурі. Україна повинна пред'явити світові круті, яскраві, потужні проекти в економіці, в політиці, в геополітиці.

 

Уміння звернути на себе увагу - не тільки в тому, що шоумен і комік став президентом, а в тому, що дійсно відкриті нові обличчя, країна почала експериментувати, дійсно робити щось несподіване - дійсно побудували "державу в смартфоні", цифровізували економіку, відрегулювали економіку, дійсно поліпшили країну для інвестування з точки зору податків, регуляцій, захисту прав...

 

Повинно бути щось не просто яскраве, а також системне, розумне, довготривале. Але це - щоб не допустити песимістичного сценарію. В оптимістичному і цього мало.

 

В оптимістичному потрібно зробити ще більше - ми повинні робити реально контраверсивні речі, інноваційні для світу в цілому. Ми повинні стати країною, в якій бренсони і маски будують космодроми, заводи, збагачують літій. Але і цього теж мало. Тут повинні бути яскраві і потужні ідеї. Це, в першу чергу, перетворення України в новий фінансовий центр світу, в центр нової економіки, в центр тестування нових моделей.

 

Країна повинна бути відкрита для талантів з усього світу - повинні бути створені умови і магніти для залучення талантів з азійських країн, Африки, Європи. Україна повинна стати потужним партнером для африканських країн, для Індії, для країн Близького сходу. Наприклад, в Україні повинна з'явитися зона продовольчої безпеки Саудівської Аравії й Катару.

 

Україна повинна бути центром ракетобудування, повернутися до списку країн, здатних зробити більшу частину циклу у себе. Включитися у світові космічні перегони, бути гравцем, який грає на рівних.

 

Потрібно заявити про себе в темі нового виробництва продуктів харчування. Для цього займатися органічним землеробством, перейти до food-технологій, до вміння вирощувати без ґрунту. Українські технології, можливості, мізки можуть дозволити нам бути проривною країною, яка забезпечує світ продуктами харчування.

 

Україна повинна нарешті (це є і в реалістичному сценарії) стати IT-продуктивної країною. Україна і так багато робить для світового фідтека, розробки ігор, роботи зі штучним інтелектом. Далі світ буде віртуалізуватися, все буде геймифіцируватися, і тут Україна, яка має вже зараз 20% ринку гейм-дева, може зіграти вирішальну роль у світовій геймифікації.

 

Щоб всі ці ідеї реалізовувалися, вся країна повинна з'єднатися в розумінні: майбутнє - тільки за розвитком людського капіталу, за усвідомленою, освіченою, вдумливою ​​нацією. Це - основа і в реалістичному, і в оптимістичному сценарії.

 

Тому потрібно займатися громадянською освітою, формувати порядок денний, задавати цю саму картинку майбутнього і вдосконалювати її з громадянським суспільством, з експертами, з бізнесом, з творчою та політичною елітою. Всім цим людям потрібно не дивитися у минуле, яке їх роз'єднує, а формувати щось нове.

 

У зв'язку з цим важливими є питання, пов'язані з історією, з мовою. Шляхом постійного дублювання комунікації на різних мовах, вся нація стає нацією, що говорить на різних мовах. У реалістичному сценарії - це, як мінімум, англійська. В оптимістичному - готовність України до мультикультурності. Щоб в Україні могли жити і співіснувати представники різних націй. Тому що тут обов'язково буде все більше людей з центральної Азії, все більше африканців.

 

Андрій Длігач

Футуролог, стратег, д.е.н., CEO Advanter Group, засновник бізнес-спільноти Board, Центру економічного Відновлення, SingularityU Kyiv

УНИАН