[carousel-horizontal-posts-content-slider]

Післямова до новорічного привітання президента

Сьогодні постфактум, з огляду на ФБ-реакції, примусив себе поглянути новорічне привітання від Зе. Загальна оцінка - аудіо-візуальна діарея. Основний висновок - творча робота кураторів з-за порєбріка через, ймовірно, братів Шефірів.

Відразу кидається у вічі те, що мало би бути у виступі особи, яка займає посади Президента держави, Голови РНБО і Верховного головнокомандувача та й просто людини, але чого не було:

- згадки про 111 загиблих у 2019 році на сході від російських рук українських воїнів, більшість яких загинули вже під час зе-ініціативи "нужно просто прекратить стрелять";

- згадки про те, що 115 громадян України перебувають в російських катівнях, а ще як мінімум 151 особа позбавлені свободи на окупованих територіях ОРДЛО;

- згадки про Росію як агресора та окупанта українського Криму та частини Донбасу (ИхТамНет).

 

Зе-питанням "Хто я?" розмивається ідентифікація українців як громадян України, а робить їх збіговиськом різних людей, що якимось чином перебувають на певній території під назвою Україна. Це те, що потрібно Росії, бо тоді легше проковтується "МыАдинНарод" тощо. Нація не повинна відчувати себе єдиним організмом, щоб мінімізувати потенціал її опору агресору. Та й агресор ніде не згадується, як і не згадуються Збройні Сили України, що дають відсіч Росії на Донбасі. Не згадуються окуповані території, хоча говориться про їх повернення. Згадуються і хрести солдатів на могилах, і полонені, війна.... А в кінці, артистична масовка повторює мантру про мир... І між цими клоунами начальник Генерального штабу, а також перший президент України...

Висновки, які міг би зробити іноземець, послухавши Зе:

- в країні йде громадянська війна і вона потребує миру

- ніякої зовнішньої агресії немає, її хтось придумав

 

На що розрахунок?

1. Населення сприйме шоу, бо завжди бажає не тільки хліба, але й видовищ.

2. Підсвідомо схилити суспільну думку до думки, що винуватцями у "громадянській війні" є

саме захисники України від російської агресії, бо ж ніякої зовнішньої агресії, мовляв, немає, але війна є, а тому мають бути її винуватці всередині - майданівці, атошники, попереднє політичне керівництво країни, волонтери, добровольці та й взагалі армія.

3. Відволікання уваги від майбутнього земельного грабунку, бо ж "ми різні" і, відповідно, потреби у нас різні - олігарху потрібно багато землі, в той час, як фізику, що миє посуд десь за кордоном, вона взагалі, мовляв, не потрібна.

4. Розмивання ідентифікації "свої - чужі". Сєпари, мовляв, це теж різновидність українців, вони теж "різні", і вони, мовляв, "наші".

5. Впровадження під виглядом єдності ("бути єдиними кожен день") розділення і фрагментації.

 

У 2017 році у роботі "Війни ХХІ: полігібресія Росії" ми описали це як хибно-цільове програмування в основі якого лежить концепція організаційної зброї. Кілька уривків:

".... доповідь Ізборському клубу містить ємну характеристику оргзброї: «Фактично організаційна зброя є способом активації патологічної системи всередині функціональної системи держави-мішені..."

"... патологія, непомітно впроваджена в державний організм країни-жертви країною-агресором, відключає його імунну систему (систему національної безпеки) і перепрограмує її функціонування за алгоритмом, коли вона не ідентифікує загрози життю організму і не бореться з ними."

Більше див. тут: https://geostrategy.org.ua/images/wars21_UA_19.pdf на стор. 42-47

 

Таким чином, через Зе-камарилью кремлівські політтехнологи на чолі з Сурковим активізували патологію в організмі української держави, яку доволі успішно культивують. Вершина мистецтва гібридної війни — запустити механізм самодеструкції противника зсередини, діючи як масованою пропагандою ззовні, так і агентурою, лобістами і підривною діяльністю зсередини, а також створивши обставини, умови та схеми, коли жертва, практично, сама оплачуватиме агресію проти себе. Для Кремля некомпетентна особа в Києві на президентській посаді та ще й з ідентифікацією "русскоязычного президента Украины", та ще й із риторикою "припинити стріляти", "сісти і домовитися", — це вікно можливостей переможно завершити операцію з примусу України до миру.

Михайло Гончар