Македонці зовсім не македонці, а колишні болгари. Чого чекати Україні?

Стараннями члена ЄС Болгарії та завдяки її непримиримої позиції, багатостраждальна Північна Македонія, лише-но владнавши шляхом поступок багатолітній конфлікт з іншим членом ЄС Грецією, майже одразу стикнулася з іншою проблемою – на шляху до членства в ЄС Болгарія відмовляє їй в самому визначенні македонської нації та існуванні македонської мови.

 

Очікувана формальність по затвердженню рамкових умов для старту офіційних перемовин про вступ Північної Македонії в Європейський Союз перетворилася на скандальну подію № 1 для ЄС та Балканського регіону. Міністри у справах ЄС, які зібралися на відеоконференцію 17 листопада, не змогли затвердити переговорну позицію через болгарське вето. Болгарський уряд був невблаганний – македонці мають визнати, що вони колишні болгари, які стараннями діячів комінтерну були відірвані від своєї історичної батьківщини. Тобто, за твердженням Болгарії, македонці – це штучно створена стараннями Сталіна та Йосипа Броз Тіто нація, а отже македонських національних героїв та македонської мови не існує.

 

Стикнувшись з такою жорсткою позицією, лідери Євросоюзу намагалися спочатку урезонити Болгарію, виступаючі за винесення начебто теоретичних історичних питань "за дужки" процесу євроінтеграції Балканського регіону, однак безрезультатно, болгарська влада залишилися при своїй думці.

 

Найоптимальнішим з точки зору брюссельських бюрократів варіантом розблокування переговорів між Скоп'є і ЄС через вето Софії, і є досягнення двосторонніх болгаро-північномакедонськіх домовленостей про "продовження діалогу з історичних питань". Переговори про членство в ЄС в такому разі стартували б і йшли своєю чергою, а паралельно науковці двох країн вели б ні до чого не зобов'язуючі дискусії за круглими столами. Але такі перспективи не влаштовують Болгарію, адже в Софії розуміють: іншого такого шансу "переформатувати" сусідню країну за "болгарськими лекалами" і зміцнити свій вплив на регіон у них не буде. Країни Європейського Союзу вперше опинилися в ситуації, коли вони змушені "примушувати до миру" не кандидата, а члена ЄС. У Брюсселі навіть почали шукати "російський слід". Не виключено, що знайдуть. Однак першопричиною нинішньої "історичного" конфлікту на Балканах стали все ж внутрішньоболгарські процеси ну і, звісно, без московського сліду тут не обійшлося і шукати його особливо немає потреби – він лежить на поверхні, просто слід більш ретельно вивчати історію, зокрема історію одного з дітищ московії – а саме Комуністичного інтернаціоналу, міжнародної організації, створеної в 1919 р. московією для завоювання усього світу.

 

І історія нам говорить, що одним з найвідоміших рішень Комінтерну була Резолюція щодо македонського питання від 11 січня 1934 року. На засіданні в москві Політичний секретаріат виконкому Комінтерну своїм рішенням визнав існування окремої македонської нації. В основі рішення було переконання, що регіон Македонії є одним з центрів майбутньої імперіалістичної війни, і тому необхідно послабити суперечності між країнами, які його контролюють (Греція, Болгарія, Сербія). Ця постанова стала першим офіційним політичним документом, в якому міжнародна організація визнала існування окремої македонської нації. Однак, це була офіційна позиція, а насправді московія в той час створювала пояс квазідержав з ціллю майбутньої експансії на своїх сусідів, згадайте Карело-Фінську ССР, Молдавську АССР, Туву, Бухарську народну республіку тощо. Такою квазідержавою під впливом і контролем московії мала стати і Македонія для майбутньої експансії на Болгарію, Сербію, Туреччину та Грецію. Однак, все пішло не так, експансія на Балкани зупинилася на Румунії і це питання було відкладено. Наприкінці Другої світової війни, в стані фактичної окупації московськими військами, болгарське керівництво "під диктовку сталіна" проводило політику "македонізаціі" болгар, які жили на території області Македонія, що знаходиться на болгарській території. А з середини 1940-х рр., коли були утворені Соціалістична Федеративна Республіка Югославія і Соціалістична Республіка Македонія, що стала її частиною, розвиток македонської ідентичності регіону активно проводив югославський лідер Йосип Броз Тіто.

 

У Софії наголошують, що не хочуть, аби македонці в обов'язковому порядку зараз ідентифікували себе як болгар, проте вимагають, щоб македонці визнали, що колись вони були болгарами. У Болгарії переконані: не можна йти до Євросоюзу з "портретами" Сталіна і Тіто, треба визнати роль комуністичних тиранів в створенні македонської нації, і тільки тоді "Республіка Північна Македонія" зможе рухатися далі, в ЄС.

Болгарія сьогодні не претендує на територію сусідньої держави, однак все ж бажає, зберегти хоча б історичну пам'ять про зв'язок з цією країною, просуваючи тезу про болгарське походження македонців. Це дозволить Болгарії не просто зафіксувати неформальний болгарський вплив на окремо взяту Північну Македонію, а й заявити про себе як про регіональний лідера.

 

Таким чином, станом на сьогоднішній день, все говорить про те, що Скоп'є не зможе почати переговори з Євросоюзом, поки не погодить з Болгарією спірні з точки зору Софії питання македонської нації, мови та історії.

Поки ситуація не вирішиться, Європейський Союз буде відчувати справжню "кризу розширення", а всім країнам, які взяли, або хоча б задекларували (як Україна) курс на євроінтеграцію, доводиться замислюватися про те, яких вето від членів ЄС можна очікувати в їхньому випадку.

 

Отже, в цій ситуації Україну, яка розпочала рух в напрямку членства в Євросоюзі, мають дуже зацікавити три питання:

1) виникнення нових гуманітарних (історичних, національних, мовних тощо) бар'єрів на шляху до Європейського Союзу. Про них не попереджають офіційні документи ЄС і єврооптимісти, однак по факту, як показує досвід Північної Македонії, вони можуть істотно ускладнити процес євроінтеграції.

2) можливість окремо взятого члена Євросоюзу блокувати процес вступу до ЄС країни-кандидата, керуючись при цьому не об'єктивними і загальновизнаними, а внутрішніми суб'єктивними причинами.

3) прийнятність втручання, обговорення і навіть оскарження національної ідентичності, історії та національних героїв країни-кандидата з боку країни-члена ЄС.

 

На шляху до ЄС перед Україною цілком може виникнути необхідність узгодження своєї історії з Румунією (спадщина культури Кукутень-Трипілля, митрополита Київського Петру Мовіле (так, і питання взаємоприйнятного написання імен та прізвищ теж постане), питания Північної Буковини та Бессарабії), національних героїв — з Польщею (Хмельницький, Бандера, Шухевич), пам'ятників — з Угорщиною та Польщею, прав меншин з тими ж Румунією, Угорщиною, Польщею, Болгарією і Туреччиною (права киримлі та гагаузів), якщо вона випередить Україну. Питання лише в тому, хто в Україні здатний вирішити ці проблеми, точно не представники нинішньої «влади». Залишається сподіватися, що нас не випередить московія.

Віктор Тальний