Через несколько десятков лет мы окажемся у разбитого корыта: с закрытыми атомными станциями и без современной альтернативы
Україна залишилася без частини Донбасу, а це значить, що разом з людьми та територіями під контролем бойовиків опинилися вугільні шахти.
Брак вугілля спричинив збільшення навантаження на атомні електростанції, бо більшість теплоелектростанцій й теплоелектроцентралей втратили паливний ресурс, який давав їм змогу виробляти струм. За даними державної компанії “Енергоатом”, усі АЕС наразі змушені працювати на повну потужність і покривати близько 50% електроенергії, потрібній Україні.
У такій ситуації навіть незначне зменшення навантаження одного з реакторів або його призупинення може відчутно вдарити по вітчизняній енергетиці та стати причиною віялових відключень електроенергії. Перспектива такого розвитку подій не є примарною, адже більшість українських реакторів спроектували ще за радянських часів, і термін їхньої проектної роботи вже добігає кінця. Зокрема, 12 з 15 атомних енергоблоків мали б завершити свою роботу до 2020 року, однак уряд поступово продовжує їх експлуатацію ще на 10-20 років, дозволяючи їм працювати, так би мовити, на пенсії.
Зокрема, вже цього місяця вийде “термін придатності” у першого енергоблоку Запорізької АЕС. Його зупинять, після чого почнуть процедури, необхідні для можливого продовження його роботи у понадпроектний термін.
А вже найближчими днями, 7 грудня, колегія Держінспекції ядерного регулювання розгляне питання щодо продовження експлуатації другого енергоблоку Южно-Української АЕС.
Процедура передбачає, що подальшу долю енергоблоку спочатку необхідно обговорити на громадських слуханнях: мешканці населених пунктів у зоні розташування АЕС мають право ознайомитися із планами атомників, поставити їм свої запитання та висловити власні думки.
В Южноукраїнську обговорення з громадою вже відбулося 25 листопада. За кілька годин до цього ми провели серед містян невелике опитування. Людей запитали, чи знають вони про проведення слухань, чи хотіли б взяти в них участь та про що хотіли б запитати. Окрім того, поцікавилися ставленням громадян до ймовірного продовження роботи другого енергоблоку. Відповіді мешканців Южноукраїнська коливалися від повної байдужості до підтримки продовження використання “простроченого” енергоблоку. Однак найпопулярніша позиція звучала так: “Нам потрібна робота”.
Самі ж слухання нагадували партійні засідання часів Радянського Союзу: прибічники атомної енергетики говорили багато красивих слів про “світову практику”, розвиток економіки та інші вигоди для мешканців міста.
Але про який розвиток може йти мова, якщо нових об’єктів, а, відповідно, й робочих місць ніхто створювати не збирається? Максимум, на що можна сподіватися - що з енергоблоком нічого не станеться, і у наступні 10 років все залишиться на своїх місцях. Тим паче, що за більш ніж 30 років існування атомної станції поруч з Южноукраїнськом місто так і не досягло процвітання.
Южноукраїнськ - немов мініатюрна проекція цілої України, з усіма її проблемами, вирішення яких не можна відкладати на майбутнє, бо воно може просто не настати.
Вже зараз потрібно думати про те, як житиме конкретно це місто і у якому стані буде українська енергетика тоді, коли продовжувати роботу застарілих енергоблоків буде просто нікуди.
Останні романтики, які сподіваються на ренесанс атомної галузі, будуть розчаровані: згідно з останніми дослідженнями, за період з 2000 по 2013 роки глобальні інвестиції в атомну галузь сягнули лише 3% від загального об’єму, в той час як на відновлювані джерела енергії припало 57% грошового потоку. Та й що там казати, коли сам президент “Енергоатому”, що управляє усіма українськими АЕС, визнає: будівництво нових енергоблоків - справа малоймовірна та надто ризикована.
У ситуації, що склалася, немає сенсу вигадувати щось надзвичайне. Варто взяти за приклад розвинені європейські країни і зосередитися на енергоефективності. Крім того, більш активно розвивати сучасні відновлювані джерела енергії - сонячні, вітрові станції, малі ГЕС недериваційного типу, біогазові електростанції. Проблема з відсутністю у держави коштів на це вирішується просто: замість залучати кредитні кошти на так зване “підвищення безпеки атомних станцій”, тобто на продовження роботи старих блоків, слід вкладати в перспективні та, головне, безпечні джерела енергії, які дійсно дозволять досягнути енергетичної незалежності.
В іншому випадку за кілька десятків років опинимося біля розбитого корита: із закритими АЕС, але без сучасної їм альтернативи.
Михаил Петях
Экологический активист Экоцентра
Метки: АЭС, экология, энергетика, энергоблоки