Архитекторы выбора

У своїй відомій книзі «Nudge» Нобелівський лауреат з економіки Річард Талер вводить концепцію архітектури вибору: архітектор вибору — той, хто відповідає за організацію контексту, в якому людина приймає рішення. Талер також визначає поняття «підштовхування» як елемент архітектури вибору, що передбачувано, але непомітно й ненав’язливо впливає на поведінку людей.

 

Результати недавно опублікованого Всесвітнього дослідження цінностей (WVS-7) показують, що Україна не так швидко, як хотілося б, але йде в правильному напрямку. Однак українці все ще набагато менше покладаються на себе, ніж громадяни ЄС, і в своїх рішеннях все більше розраховують на інших. Таке перекладання відповідальності за організацію контексту й за сам вибір — яскравий прояв патерналістських цінностей, від яких більшість українців боїться відірватися.

 

І для цього є підстави: значною мірою український контекст, який ми відчуваємо сьогодні, спроектований іншими людьми — спадщина УРСР все ще досить велика. Багато хто живе в будинках, побудованих в період Хрущова чи Брежнєва, ми експлуатуємо стару інфраструктуру, чимало людей працюють на державних підприємствах, що функціонують з радянських часів. Навіть будівлі на Банковій та Грушевського — це колишні офіси Щербицького і Держплану.

 

Однак не варто нарікати тільки на минуле. Лєшек Бальцерович, колишній прем'єр-міністр Польщі, одного разу сказав мені: «Влад, справа не тільки в СРСР. В Україні вже виросло нове покоління, яке будує свою Україну». І те, що ми бачимо навколо, частково результат дій і нашого покоління 30−40-річних — подобається нам це визнавати чи ні.

 

Значить, ми всі і є архітекторами вибору для нашої країни, тієї України, про яку в рамках проєкту «Українські основи» пишуть різні автори. Держава може підштовхувати до такого вибору. Суспільство може підштовхувати. Іноземні партнери можуть підштовхувати. Вороги будуть підштовхувати. Але вибір робити нам самим — ми самі архітектори нашої України.

 

З чого ж почати? Хоча б із самих себе. Це найскладніше. Талер вчить не забороняти, а стимулювати. Наталія Ємченко кілька років тому створила проект Live. Love, що пропагує здоровий спосіб життя. Передусім почавши з себе, потім запросила відомих людей, а згодом розширила його на чимало тих, кому потрібен був тільки поштовх, щоб почати бігати марафони й перепливати Босфор. Що могла б зробити місцева влада, щоб підштовхнути інших? Звичайно, будувати інфраструктуру спорту (стадіони, басейни, велосипедні доріжки), пропагувати здоровий спосіб життя.

 

Далі ми можемо продовжити зі своєї квартири — наприклад, із сортування сміття. Світлана Немеш багато робить, щоб підштовхнути киян до роздільного збору відходів, перетворивши його в ресурс: зі сміття можна робити речі або енергію. Що для цього потрібно? Не лінитися. Звичайно, муніципальна влада мусить підштовхувати до такої поведінки, поширюючи роздільні контейнери в наших дворах і стимулюючи появу сміттєспалювальних заводів. Але розділяти сміття чи ні — все одно нам, це наш вибір.

 

Потім можемо зайнятися своїм будинком і двором. Участь в ОСББ — чудовий привід міняти країну, починаючи з чистого ліфта, лампочок в під'їзді, спортмайданчика у дворі й прибирання за своїми тваринами в пакетик при прогулянках. Не лінуйтеся, зустрічайтеся, обговорюйте, шукайте консенсус, вибирайте, делегуйте, довіряйте — все це прекрасна практика поглиблення громадянської відповідальності. Міністри за вас це не зроблять. Так само не міністри паркують машини у вашому дворі. Звичайно, будівельні компанії могли б підштовхнути вас до такого вибору, створивши достатню кількість паркомісць, а муніципалітет міг би подумати, як зробити їх доступними. Але вибір все одно за вами.

 

Коли ви їдете на роботу або в парк, зверніть увагу на непрацюючий світлофор або на постійний затор на перехресті. Як багато разів ви спересердя скаржилися на це? А що ви особисто зробили, щоб це змінити? У невеликому містечку біля Вашингтона, де я живу, на перехресті сталася аварія, в якій загинули люди. Мешканці містечка звернувся в поліцію з вимогою поміняти регулювання на цьому перехресті. Поліція запропонувала 4 варіанти вирішення проблеми. Протягом місяця активісти збиралися в школі й обговорювали з іншими містянами, який варіант буде краще. Близько 80% місцевих жителів прийшли на ці слухання й проголосували. Варіант був обраний, повідомлений поліції, забюджетований містом, а зараз нова розв’язка вже будується. Її архітекторами, планувальниками виступили самі люди. Саме вони підштовхнули муніципалітет.

 

Подивіться на своє робоче місце. Часто воно досить сумне — стандартизовані відкриті простори, навколо них кабінети, коридори, санвузли. А потім подивіться, які простори створює в Creative States Ілля Кенігштейн. Вони всі яскраві, цікаві, а передусім зручні. Ілля підштовхує вас і ваших керівників, кажучи: життя може бути цікавішим, досить просто подивитися на навколишній світ по-іншому й почати діяти.

 

Я можу продовжувати говорити про інші сфери й простори, які ми можемо самі для себе проектувати. Оля Кудіненко й Катерина Ножевнікова підштовхують нас до благодійності. Тимофій Милованов та Іван Примаченко — до постійного навчання й пізнання нового. Олександр Красовицький та Антон Мартинов — до читання. Громадські активісти закликають не забувати про ваші права під час виборів. Але від нас самих залежить, чи стане нашою звичкою допомагати іншим, з цікавістю читати й пізнавати щось нове, а також голосувати, коли демократичне суспільство дає таку можливість.

 

Як каже моя донька, не президенти встановлюють лавочки у дворах чи змушують вас залишати сміття в парку. Це робите ви самі. Держава як важливий архітектор вибору може помітно поліпшити якість життя людей, розробивши зручне для користувачів середовище. Але пораджу чиновникам: використовуйте підштовхування, коли воно ймовірніше допоможе, а не нашкодить.

 

У реальності багато людей стають архітекторами вибору несвідомо. І це непогано. Напевно, не можна відразу побудувати ідеальну будівлю, але певні ваші правильні рішення точно призведуть до позитивного ефекту. І немає кращого моменту, щоб стати архітектором нової України, ніж прямо зараз. Все залежить від нас самих.

Владислав Рашкован

Заместитель исполнительного директора МВФ

Новое Время