Втратити дитину назавжди в умовах окупації цілком можливо. Що робити і куди звертатися?

Війну називають найцинічнішим випробуванням на міцність. Справжньої дружби, власних переконань, обіцянок, етичних норм тощо. Та перш за все – родинних стосунків. Останні півроку для українців, котрі опинилися в окупації, стали своєрідним екстремальним екзаменом у відносинах: навіть люди зрілого віку часом не можуть зорієнтуватись у ситуації, що склалася. Прояви жорстокості, часом агресії, стають їхньою захисною реакцією на безвихідь. Проте слід враховувати ще й дітей, які не можуть подбати про себе самі, навіть захиститися.

В окупованому Енергодарі залишилася певна кількість неповнолітніх українців, котрі страждають від насильницьких дій не тільки загарбників, а й власних батьків. Найрідніші люди у критичній ситуації інколи перетворюються на справжніх агресорів, здатних поводити себе зовсім неадекватно по відношенню до близьких родичів та власних дітей.

Сім’я 45-річної Ольги С. у місті енергетиків вважалася на перший погляд міцною та порядною: подружжя працювало на Запорізькій АЕС і майже ніколи не зазнавало фінансових труднощів. Батьки виховували шестирічну доньку, а дві бабусі у будь-яку хвилину були раді допомогти у догляді за дитиною та по господарству.

Все раптом змінилося, коли в Енергодар зайшли окупанти. На роботі на працівників станції чиниться психологічний тиск 24 години на добу: нове керівництво встановило свої порядки та субординацію, заохочуються таємні доноси та слідкування один за одним, все українське розглядається як зрада та злочин проти нової влади. По цехам та підрозділам завжди ходять озброєні люди. Безумовно, весь цей негатив атомники після робочої зміни несуть у свої оселі. Дехто терпить, а хтось зривається, не витримавши морального напруження.

Чоловік Ольги все більше нервував, став підвищувати голос на дружину та на дитину, намагався «заспокоїтися», прикладаючись до пляшки. Дедалі – частіше. Головний докір – відмова Ольги виїхати з міста, навіть, як говорив, тимчасово, у Крим. Чоловік наполягав пересидіти складні часи у братовій квартирі, яка залишилася порожньою. Згодом суперечки переростали у скандали, особливо після того, як почалися обстріли міських кварталів. В решті решт Ольга почула ультиматум: або виїжджаємо разом, або я заберу дитину у Сімферополь без твоєї згоди. Жінка стривожилася, адже загроза виглядала реальною: окупаційна влада не вимагала дозволу одного з батьків на вивіз дитини на півострів.

З одного боку, чому б не пересидіти? Керівництво ДП НАЕК «Енергоатом» дозволяє своїм працівникам, котрі опинилися у окупації, оформити відпустку за власний рахунок аж на 90 днів, і після її закінчення можна повернутися до роботи. Але, з іншого, Ольга відчувала, що чоловік не бажає повертатися в Енергодар взагалі. Жінка ніяк не хоче стати фінансово залежною від чоловіка через втрату роботи, яка стала частиною життя. До того ж вона вірить у швидку деокупацію Енергодару, у збройні сили України і не бажає опинитися на території, де вже вісім років панують російські закони. Вона також не може кинути напризволяще 80-річну матір, не бажає розривати налагоджені соціальні зв’язки. В решті решт, по волі чоловіка, котрий втрачає довіру, полишити рідний край та ще й приректи на це свою дитину.

Зараз Ольга у відчаї, вона боїться, що вивіз (по суті, крадіжка) дитини може відбутися у будь-яку хвилину, наприклад, у робочий день, коли донька залишається у якоїсь з бабусь. Тому шукає допомогу, принаймні пораду, від своїх співвітчизників, правоохоронців та соціальних органів.

Фахівчиня Національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми і ґендерної дискримінації Марія (прізвище не назвала, тел. 116-123) порадила у даній ситуації звернутися до «гарячої лінії» Міністерства з питань реінтеграції  тимчасово окупованих територій  за телефоном 096 078 84 33. Там вона може отримати не тільки пораду, а й подальший алгоритм дій. У разі, якщо телефонний зв’язок не працює (в Енергодарі окупанти його періодично псують), можна використати інтернет-канал сайту Ла Страда Україна (https://la-strada.org.ua/), куди можна написати повідомлення і отримати негайну відповідь. А також правову та психологічну допомогу.

Що треба робити, коли події розвиваються стрімко і загроза агресора стає очевидною? Голова правозахисної громадської організації «Пані Патронеса» Анна Карпеченкова (https://www.facebook.com/Mrs.Patroness) наголошує: те, що намагається вчинити чоловік Ольги, є не тільки злочином з точки зору українського законодавства, а ще й порушенням міжнародного права. Відповідно, його чекає за це доволі серйозне покарання у разі повернення на території, де воно діє. Відтак, наголошує право захисниця, треба передусім зробити все, аби людина усвідомила всі наслідки своїх вчинків і зрозуміла свою відповідальність. Можливо це стане запобіжником від злочину.

Геннадій Сенкевич, журналіст.

Метки: війна, дитина