Іноді здається, що піца є універсальною мовою. Відкриваєш меню в незнайомому місті, і серед незнайомих назв раптом бачиш щось знайоме: «Маргарита», «Пепероні», «Чотири сири»… Але в Туреччині — лахмаджун, в Індії — панір тика, а в Японії — кальмар із соусом уні. І все це — піца, просто у своєму діалекті.
Що ж, давайте розберемося, які види піци по-справжньому люблять у різних куточках світу — і чому.
1. Маргарита (Італія)
Легендарна класика із символікою італійського прапора: томатний соус, моцарелла та базилік. Смак залежить не тільки від продуктів, а й від тесту: у Неаполі його витримують 48 годин, щоб досягти легкої кислинки та легкості.
В Італії вважається поганим тоном додавати кетчуп до «Маргарити». Це як лити майонез у еспресо.
2. Пепероні (США)
Найбільше замовлена піца в Америці — з гострою салямі та сиром. У піцерія в місті Київ можна знайти автентичні версії зі справжньою копченою ковбаскою, яка при запіканні збирається в хрусткі чашки, повні олії. Це не жир, це частина естетики.
Лайфхак: якщо не любите гостроту — попросіть додати половину порції пепероні та доповнити сиром із низькою кислотністю (наприклад, гаудою).
3. Франго ком Катупірі (Бразилія)
Піца з куркою та бразильським сиром катупіри — м'яким, майже кремоподібним. У Сан-Паулу її їдять руками, складаючи навпіл. Часто додають кукурудзу чи зелений горошок – звучить дивно, але працює.
4. Окономіякі-стайл (Японія)
Візуально ближче до млинця, але японці спокійно називають це «піццею». Основа — капустяне тісто, зверху — кальмари, майонез «Кьюпі» та танцюючі пластівці тунця (боніто). Такий формат популярний у Токіо у вуличних продавців — із собою, у фользі.
5. Лахмаджун (Туреччина)
Неаполітанцям може здатися єрессю, але лахмаджун — національна гордість. Дуже тонкий коржик з фаршем ягняти, томатами, цибулею та спеціями. Подається із зеленню та лимоном, згортається рулетом. Жодного сиру — і ніхто не скаржиться.
6. Paneer Tikka (Індія)
Вегетаріанська піца з кубиками маринованого сиру панір та спеціями тандурі. Іноді подають з мангові чатні. За даними Domino's India, вона входить до трійки найпопулярніших позицій у великих містах на кшталт Мумбаї та Ченнаї.
Панір — це сир, що не плавиться. Тому на цій піці ви не побачите ефект, що «тягнеться», як у моцарелли. Зате він чудово тримає форму та текстуру навіть за 300 °C.
7. Чотири сири (Quattro Formaggi, Європа)
Формат без кордонів: пармезан, горгонзолу, моцарелла та один локальний сир. У Швейцарії це може бути грюєр, у Франції — бри, а Іспанії — манчего. Головне правило: хоча б один із сирів має бути з пліснявою, інакше це просто сирна піца.
Смак як паспорт
Чому важливо знати ці стилі? Тому що піца — це не лише «їжа в коробці», а й відображення уподобань країни. Хтось додає ананас, хтось горох, хтось взагалі відмовляється від сиру. І в цьому багато сенсу: смак це досвід, а досвід це подорож.
Де б ви не опинилися, піца підкаже, як думають і їдять люди довкола. Головне — не боятися куштувати.
Пицца, которая говорит на разных языках: 7 популярных видов со всего мира
Иногда кажется, что пицца — универсальный язык. Открываешь меню в незнакомом городе, и среди незнакомых названий вдруг видишь что-то знакомое: «Маргарита», «Пепперони», «Четыре сыра»… Но вот в Турции — лахмаджун, в Индии — панир тикка, а в Японии — кальмар с соусом уни. И всё это — пицца, просто в своём диалекте.
Что ж, давайте разберёмся, какие виды пиццы по-настоящему любят в разных уголках мира — и почему.
1. Маргарита (Италия)
Легендарная классика с символикой итальянского флага: томатный соус, моцарелла и базилик. Вкус зависит не только от продуктов, но и от теста: в Неаполе его выдерживают 48 часов, чтобы добиться лёгкой кислинки и воздушности.
В Италии считается дурным тоном добавлять кетчуп к «Маргарите». Это как лить майонез в эспрессо.
2. Пепперони (США)
Самая заказываемая пицца в Америке — с острой салями и сыром. В пиццерие в городе Киев можно найти аутентичные версии с настоящей копчёной колбаской, которая при запекании собирается в хрустящие чашечки, полные масла. Это не жир, это часть эстетики.
Лайфхак: если не любите остроту — попросите добавить половину порции пепперони и дополнить сыром с низкой кислотностью (например, гаудой).
3. Франго ком Катупири (Бразилия)
Пицца с курицей и бразильским сыром катупири — мягким, почти кремообразным. В Сан-Паулу её едят руками, складывая пополам. Часто добавляют кукурузу или зелёный горошек — звучит странно, но работает.
4. Окономияки-стайл (Япония)
Визуально ближе к блинчику, но японцы спокойно называют это «пиццей». Основа — капустное тесто, сверху — кальмары, майонез «Кьюпи» и танцующие хлопья тунца (бонито). Такой формат популярен в Токио у уличных продавцов — с собой, в фольге.
5. Лахмаджун (Турция)
Неаполитанцам может показаться ересью, но лахмаджун — национальная гордость. Очень тонкая лепёшка с фаршем ягнёнка, томатами, луком и специями. Подаётся с зеленью и лимоном, сворачивается рулетом. Никакого сыра — и никто не жалуется.
6. Paneer Tikka (Индия)
Вегетарианская пицца с кубиками маринованного сыра панир и специями тандури. Иногда подают с манговым чатни. По данным Domino’s India, она входит в тройку самых популярных позиций в крупных городах вроде Мумбаи и Ченнаи.
Панир — это не плавящийся сыр. Поэтому на этой пицце вы не увидите «тянущийся» эффект, как у моцареллы. Зато он отлично держит форму и текстуру даже при 300 °C.
7. Четыре сыра (Quattro Formaggi, Европа)
Формат без границ: пармезан, горгонзола, моцарелла и один локальный сыр. В Швейцарии это может быть грюйер, во Франции — бри, а в Испании — манчего. Главное правило: хотя бы один из сыров должен быть с плесенью, иначе это просто сырная пицца.
Вкус как паспорт
Почему важно знать эти стили? Потому что пицца — это не только «еда в коробке», но и отражение вкусов страны. Кто-то добавляет ананас, кто-то — горох, кто-то вообще отказывается от сыра. И в этом много смысла: вкус — это опыт, а опыт — это путешествие.
Где бы вы ни оказались, пицца подскажет, как думают и едят люди вокруг. Главное — не бояться пробовать.
