Чи повернуться українці після війни, чому не буде бебі-буму та хто заселиться в наші міста і села у майбутньому. Про це в інтерв’ю для РБК-Україна пояснює директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України ім. М.В. Птухи Елла Лібанова.
Експертка оцінює демографічні втрати України внаслідок війни, в мене виходить страшна цифра – 10 мільйонів людей. Сюди входить і додаткова смертність, і ненароджені через війну діти, міграція і окупація.
- Це "демографічна прірва", - каже вона.
Що до так званого «бебі-буму», який часто відбувається у країнах що пережили війну, Лібанова каже:
-Я не вірю в бебі-бум після війни, його не буде. Принаймні такого, який був після Другої світової війни. По-перше, тоді діти були економічною доцільністю. По-друге, тодішню вартість догляду й виховання дітей не порівняти з сьогоднішніми потребами. По-третє, тоді взагалі були інші вимоги до рівня і якості життя.
Тому я дуже сумніваюся, що в нас буде помітне зростання народжуваності. Порівняно з тим періодом, сьогодні ще й спрацьовує фактор регулювання народжуваності. Після Другої світової засобів контрацепції майже не було. Сьогодні ж народжують ті, хто хоче народжувати.
У 2021 році в Україні, за рік до великої війни, на одну жінку припадало в середньому 2,1 дитини. Сьогодні, за нашими розрахунками, – біля 0,7. Після війни не відразу, але з часом ми можемо дорости до 1,6. І це межа. Для того, щоб наступне покоління замістило покоління батьків, потрібно 2,15. Правду кажучи, в Європі й показнику 2 немає. Тобто це "норма". І навіть в Азії. В тій же південній Кореї, де рівень життя непоганий, цей показник також складає 0,7.
Окрім того, для України постає величезна проблема старіння населення і нестачі робочих рук. І на це впливають не тільки внутрішні, а і зовнішні чинники. На це звертає увагу експертка.
Метки: демография-Європа стрімко старішає, а третина тих, хто виїхав з України, – це діти та підлітки. Якби країни Європи не компенсували своє старіння й природне скорочення населення за рахунок міграції, то саме Німеччина сьогодні мала б найвищі темпи депопуляції. Нині вона врівноважує цю нестачу завдяки потоку мігрантів.
Цікавими спостереженнями колись поділилися зі мною колеги з Франції. У 1970-х до них масово приїжджали поляки. Що робило у Франції шановне польське панство? Мили туалети – таку нішу вони для себе зайшли. А що робили прибулі араби? Отримували соціальну допомогу і торгували наркотиками. Минуло 20 років, і нове дослідження французів показало, що поляки, які мили туалети, вже на пенсії, а їхні діти позакінчували Сорбонну та інші престижні навчальні заклади і більше не миють туалети. А що робить наступне покоління арабів? Живе на виплати і торгує наркотиками.
То що буде робити влада кожної країни, куди виїхали наші мігрантки? Звісно, намагатиметься їх утримати. Додайте цього, що 70% мігранток з України мають вищу освіту. Я побачила ці дані в публікаціях фонду Стефана Баторія. І спершу думала, що це стосується лише Польщі. Але, як виявилося на одному нещодавньому спільному семінарі, це характерно для всієї Європи.
За їхніми даними, 70% наших жінок працюють. Вони рахували жінок працездатного віку від 18 років. За моїми ж підрахунками, якщо прибрати з цієї статистики мам із маленькими дітьми, рівень зайнятості перевищує 80%. Це вражаючий показник для мігрантів першого покоління. Тому, звісно, уряди не захочуть відпускати наших людей.
У Світового банку реконструкції та розвитку є розуміння цієї проблеми. Їхні фахівці усвідомлюють: якщо Україні не вдасться повернути частину своїх мігрантів, проект "Україна" може опинитися під загрозою. Якщо ми зараз підпишемо перемир’я по лінії розмежування, можемо втратити 20% територій, які потім ще можна повернути – як це було в Азербайджану. Але якщо ми втратимо людей, то змінити вже нічого не зможемо.
