Сьогодення склалося парадоксально: головним, хоч і прихованим чи вже не прихованим, ворогом науки та освіти в Україні стало, як не дивно, Міністерство освіти і науки України та заступник МОН п. Винницький. Від початкової школи й аж до вищої — вся освітня вертикаль страждає від нерозуміння, відсутності гнучкості й підтримки з боку тієї інституції, яка за логікою мала б бути її захисником і рушієм.
Особливо болюче це відчувається на рівні аспірантури — серед тих, хто є майбутнім наукової еліти країни. Саме ці люди — доктори філософії (аспіранти), практики, які не лише вчаться, а вже сьогодні створюють критично важливі розробки й дослідження для держави. Саме вони відбудовуватимуть країну після війни, розвиватимуть інноваційні технології, ділитимуться напрацюваннями з іноземними партнерами, виводитимуть Україну на новий науковий рівень.
І замість підтримки — отримуємо постанову КМУ від 8 квітня 2025 р. № 426
"Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)",
яка вносить додаткові вимоги, змінює індивідуальні плани фактично на фініші навчання, створює хаос і правову невизначеність.
І як так сталося, що саме МОН — орган, який мав би підтримувати, мотивувати, довіряти — не вірить у власну освітню систему? Чому воно, замість партнерства, створює перепони, вводить непродумані ініціативи, ускладнює шлях молодих науковців?
Це питання не лише про управлінську помилку — це питання про цінності. Бо якщо держава не довіряє своїм найосвіченішим громадянам, тим, хто здатен творити знання, то яким буде майбутнє цієї держави?
Єлизавета БОДРЯГО
