Волонтера из Днепра хотят депортировать в Россию

Днепровскому волонтеру Максиму Гошовскому грозит депортация в Россию. Максим живет в Украине уже 15 лет. С 2014 года он безуспешно добивается смены своего российского гражданства на украинское. В Днепре патриот стоял на блокпостах, затем зашел в волонтерское движение, ездил на фронт, а после Иловайска помогал собирать и транспортировать тела погибших.

Максима напрочь лишили возможности получить украинское гражданство, и у него есть лишь несколько дней, чтобы покинуть страну. А это для патриота Украины равносильно смерти.

Подробности Максим Гошовский  изложил в своем посте.

-Мене позбавили змоги отримати громадянство України і у мене є 7 днів аби забратися із країни…
Друзі, зараз я перебуваю у скрутній і небезпечній для мене ситуації і мені потрібна ваша увага та допомога. Більше мені розраховувати ні на кого.
Розказую як є.
29 грудня 2021 року Державна міграційна служба України офіційно позбавила мене громадянства. А 13-го січня відповідний документ вручили мені в руки. В мене є 10 днів аби “добровільно” покинути Україну (тобто у обійми моєї колишньої ФСБшної “Родіни”). А станом на прямо зараз лишилося 7 днів...
Справа у тому, що в Україні я живу вже 15 років і більшу половину з них — із 2014-го року — безуспішно добиваюся зміни свого російського громадянства на українське.
В 2014 я вирішив що мене нічого не має пов’язувати із агресором і подав документи на отримання громадянства за походженням (моя бабуся та мама народилися тут). Але замість паспорту я отримав тимчасове посвідчення громадянина України, яке діяло тільки 2 роки, протягом яких мені потрібно було відмовитися від колишнього громадянства. Тільки після цієї процедури я би отримав справжній паспорт із нашим тризубцем.
Але прикол у тому, що аби вийти із громадянства Росії, мені потрібно ТІЛЬКИ фізично туди поїхати і подати відповідні документи на розгляд органів РФ. А мені цього робити категорично не можна, бо скоріше за все, я вже звідти не повернуся.
Під час Майдану та розстрілів людей на Інститутській моє обличчя (хлопець у синьо-жовтому прапорі із написом «Дніпропетровськ» та помаранчевій касці) примелькалося у російських ЗМІ. Мене ідентифікували, оголосили мене “найманцем”, “зрадником”, “бойовиком”, “екстремістом”, “радикалом”.
Якось реагувати на це не було часу — я просто намагався не потрапляти на камери аби не потрапити у соцмережі і у моїх рідних в Росії не було б зайвих проблем. Достатньо було кадрів з Майдану. Після Майдану розпочалася війна, я у своєму Дніпрі стояв на блокпостах, потім зайшов у волонтерский рух, їздив на фронт, а після Іловайська допомагав збирати і транспортувати тіла загиблих.
Скажу чесно, після такого жаху, я вже не зміг їздити на фронт і повернувся до того, чим займався і раніше — захистом тварин.
І якось після чергових сюжетів у російських ЗМІ про мене, до моїх однокласників та колишніх сусідів почали навідуватися ФСБшники аби зібрати свідчення щодо мене. Після цього більшість моїх російських знайомих відалили мене зі своїх контактів та соцмереж.
В мене не стало жодного сумніву у тому, що в Росію мені шлях "заказаний". На першому ж прикордонному КПП чи на паспортному контролі в аеропорту мене схоплять і відправлять в кабінет до якогось капітана ФСБ, який захоче отримати “майора”, а може навіть і “полковника” за викриття особливо небезпечного “бойовика”, що збирався створити у РФ осередок терористичної організації і вчинити теракти із величезними жертвами.
Не маю жодних сумнівів що докази вони “знайдуть” і будуть організовувати і моє “зізнання”.

Відтак я був змушений вдаватися до однієї процедури, яка дозволяла мені жити, працювати тут і платити податки у мене вдома. Із 2014-го року раз в 2 роки я виїздив з України у третю країну і повертався, поновлював посвідчення громадянина на наступні 2 роки та подавав документи на отримання постійного громадянства.
Але місяць тому, 14 грудня вступили у дію зміни до закону про міграцію і тепер, поки в РФ я буду числитися їх громадянином, я не маю більше ніякого права отримати українське громадянство по походженню моєї мами.
Варіантів у мене зараз вкрай мало — зараз я намагаюся достукатися до різних посадовців та народних депутатів аби хоч якось владнати свою проблему і отримати змогу жити в моїй країні, у себе вдома.
Зараз мені потрібно довести, що я дійсно робив якусь важливу роботу для України і не лише працював та платив податки, а й захищав та допомагав захищати її суверенітет.
І тепер мені в цьому допоможе кожна фотографія, кожне відео і кадр зі мною, які підтвердять моє волонтерство під час АТО та участь в Майдані...
Також в нагоді стануть письмові свідчення тих волонтерів чи бійців, які знають мене, - пишет волонтер.