Вівторок, 19 березня 2024 року

«Улицы кричат голосами умирающих от голода», – таким увидел журналист Екатеринослав 100 лет назад

Описание Екатеринослава после гражданской войны (1922 год) разместили в группе «Музей історії Дніпра» в Фейсбук.

1апаррп

- Голод – ось перше слово, яке напрошується при думці про наше місто. Мертвечина, яка виникла у нас в результаті руйнувань після усіх влад …, слабко ліквідується ….
Є в нас і магазини, навіть шикарні. Є американські. Крикливі вивіски і виставки, та все одно мертве. Зазирніть у магазини, шикарні або напівшикарні. Все єдине – всюди пусто. Непівське кафе-шантан «Бар» і всі його підголоски також пусті. Зрідка побачиш там випадкових гостей. Спочатку двері цих розплідників НЕПу ломилися від тих, хто скучив за царськими, спекулянтськими і іншими барами. Тепер же у барах барчуків нема. На всьому тавро мертвечини.
Подивіться на всі крикливо заманливі крамнички і магазини з фруктами і москательними товарами – і тут пустка.

***
Вулиці стогнуть і кричать криком помираючих від голоду. Трапляється, що ви після наполегливої і втомливої тижневої праці, засідань, нарад, узгоджень та інших важливих, але нерідко зайвих робіт, визирнете на сонечко і вийдете на проспект. Але крики голодних женуть вас подалі від центру. Катериненський проспект у години вашого відпочинку веде проти вас шалену атаку. Подивіться на розкиданих у різних позах людей. Ви не пройдете і кроку, щоби не наштовхнутися на голодних, які лежать, кричать, стогнуть, просять і мовчать. Ви не пройдете повз сходинку або вигин будинку без того аби наштовхнутися на лежачого у лахмітті «пузиря», який мовчазно сидить навприсядки або стоїть байдуже біля будинків або під вікнами магазинів.

***
Якщо ви іноді байдужі до тих, що кричать і стогнуть (вони вже обридли своїми щоденними голосіннями), то повз мовчазно благаючих і розкиданих по асфальту хлоп’ят ви байдуже пройти вже не зможете.
На проспекті і на вулицях майже немає старих професійних злидарів, вони або вже вимерли, або призвичаїлись. Жебракують зараз тільки голодні.
Ось картинки. Малюк сидить біля театру. Боючись святкового світла він з-під паркану кличе охриплим голосом: «Любий дядечку, чи можеш підійті, ти, доблий, дай мені кусити». Або ось перед вами жінка із грудним немовлям. Вона навіть руки протягнути не в змозі і показує лише на чотирьох малят, які вчепилися у її поділ.

***
Визирнеш із вікна твоєї робочої кімнати, як із евакоприймальника і пункту для тих, хто голодує, везуть без кінця. Ось, вантажать автомобілі «людським добром». А з-за рогу вас покличуть старі приятелі, які зараз безробітні та повиходили з лікарень. «Дай, друже, на фунт хліба, адже пам’ятаєш, ми з тобою завжди разом у союзі і в армії були». Мовчазно віддаєш їм усе, що в тебе є у кишені і невдовзі ідеш геть.
Ні, сонячний день не твій. Його жеруть голодні. Вони атакують тебе на вулицях, тротуарах, їдальні, у театрі, вдома під вікном. Вони атакують тебе, б ти мало що зробив для них, бо ти звик до їх атак і не несеш їм тієї допомоги, на яку вони сподіваються ….
Газета «Транспорт», 1922 рік.

Метки: голод, Екатеринослав
Контакти

Столярова, 1, Дніпро, Україна, 49038

mail@dv-gazeta.info

© Останні новини Дніпра та України за сьогодні. Онлайн трансляції, фото та відео репортажі на сайті Днепр вечерний. Всі права захищені.