Лист у вічність: мать погибшего бойца с Днепропетровщины написала письмо своему сыну

По случаю Дня Матери департамент военного капелланства Патриаршей курии УГКЦ продолжает публиковать письма матерей погибших Героев к своим сыновьям в рамках проекта «Письма войны».
На странице департамента обнародовано письмо Ларисы Захаровой из села Новопокровка Днепропетровской области, мамы матроса Захарова Дмитрия, 503 ОБМП.

мама-77

«Привіт, наш звичайний-незвичайний хлопчик!
Вже настала четверта весна, як Ти став Янголом. Навіть не можу пояснити, як ми змогли прожити стільки часу. Та Ти і сам, думаю, все бачив.
Перші два роки були суцільним болем. Ми вдячні Тобі, що не полишав нас у цей період. Вдячні, що часто приходив до нас у снах. Вдячні, що давав обійняти, відчути себе на дотик. Твої слова, що все добре, Твоя жива усмішка, Твої рухи давали хоч трохи сил жити далі.
Ти був звичайним сільським хлопчиком-живчиком. Згадую, як ти жартома говорив про нашу сім’ю: "Ми твердий середняк. Та головне, що ми люди хороші."А ще: "Хай не дивляться у що я одягнутий, хай краще люблять мою душу."….А Твоя душа любила футбол. Зараз дітвора ганяє м’яча по стадіону, а я вишукую Тебе серед них. Восени подарували їм м’яча. Бачив, які вони були раді?
Ти зростав у родині, де три покоління рідних людей були вчителями. І це зобов’язувало дотримуватись кимось визначених правил. А Ти часто нам говорив: "Я не хочу бути схожим на всіх! Я особливий! Я обраний!"
А пам’ятаєш свої пояснюючі в школі, які ти писав класному керівнику (рідній бабусі)?
"На уроці фізики я порушував поведінку тому, що мені було дуже весело. Пробачте мене, я більше не буду!", або "На уроці історії я балакав тому, що мені було нудно. Пробачте мене, будь ласка!". А я уявляю вираз Твого обличчя.
Згадую, що написала Настя у Тебе на сторінці: "Ми постійно бігали з ним парою в учебці. В мене також зелені очі...... У нього дуже добре серце. Був відповідальним, старанний і турботливий. Мені пощастило бути з Тобою знайомою. Я назавжди запам’ятаю той блиск у Твоїх зелених, рідкісних очах. Ми цінували Його, і та яскрава життєва енергія, заряд приємних емоцій зостануться з нами назавжди." Думаємо, Ти ТАМ чув, як згадують Тебе побратими і друзі.
Так, з Тобою ніколи не було сумно, іноді занадто.
А ще, пам’ятаєш?....А ще... Клята війна.....
Потім до болю приєдналось відчуття страху, що тебе вже всі забули. Як і не було. Страх, що чим більше проходить часу, тим більша прірва між Тобою живим і нами без Тебе.
Ось Твоє фото, ось ластовиння на Твоєму обличчі, бісики в очах.... I нерозуміння, що все це тепер тільки на світлинах. І нових світлин вже ніколи не буде.
Скільки разів ми повертали час назад......
Та коли в країну прийшла біда, ми зрозуміли - Ти дійсно незвичайна людина. Ти показав нам, яким повинен бути справжній чоловік, захисник. Пішов не на початку війни, бо був комісований по здоров’ю і навчався в технікумі. Та коли поставив нас перед фактом, що йдеш на війну, ми зрозуміли - рішення Ти не зміниш. І Твої слова: "Мам, ну ти ж знаєш скільки вже полягло, скоро не буде кому воювати. Як доля, то повернусь, а ні - смерті не боюсь." Вибрав зразу бойовий батальйон. Щоб не словом...
Як нам говорив Твій замполіт: "Повірте, на таких пацанах там все тримається!".
Ми не змогли Тебе захистити від війни. Тому зараз, інколи, хочеться огородити Твою могилу високим парканом від цього жорстокого світу байдужості і ненависті. Щоб тільки ТИ і МИ......
Та все ж... ми садимо там квіти, гарненькі кущики, деревцята, щоб не тільки там, на небі, а й тут на землі, в Твоєму домі було гарно. Бо ще жевріє надія, що до цього, святого для нас місця приходитимуть Українці.
Щоб подякувати Тобі, особливому, обраному 21-річному юнаку, за мирне УКРАЇНСЬКЕ небо. За волю і силу духу, які Ти проявив для захисту рідної землі від кацапської орди.
Дмитрик «П’яточкин», Дімуля, Дімуся, Дімон.... Наш життєрадісний, чесний, сильний духом СИН, БРАТ, ОНУК, ПЛЕМІННИК.... Наш справжній Герой! Пишаємось, любимо і дуже сумуємо за Тобою!!!»

квітень 2020 р.
ВІРНІ ЗАВЖДИ
ТВОЯ СІМ’Я.
Лист писала мама від імені тата Захарова Андрія Леонідовича та молодшого брата В’ячеслава і всієї родини», - отмечается в сообщении.

мама-88

солдат

 

Метки: День матери, письмо, погибший герой