Десять лет одиночества: в исчезнувшем с карты Днепрепотровщины селе остался один житель

В свои 77 лет мужчина остается бессменным часовым села Солонянского района. Села уже давно нет на карте. Об этом сообщает vperedsolone.com.

сел

- За переписом 1989 року тут мешкало усього 10 осіб. З роками їх не добавилося, - отмечается в сообщении. - А потім село і зовсім ніби розчинилося серед степових просторів краю.
Перед в’їздом до Гончарки шлях звертає праворуч, асфальтна стрічка тут кінчається. Далі куриться вже степова дорога, накатана автомашинами до блиску. Власне тут, у балці Ісаєвій, і мало б починатися Чувилине. Тут, на межі Дніпровського і колишнього вже Солонянських районів, не чути звуків швидких авто.
Забуте усіма село, виявляється, живе, воно бореться за своє існування! І остання збережена хатина серед руїн інших – то справжній форпост життя у цьому степовому просторі.

сел_2
За парканом валує стривожена собака, вигукуючи на вулицю господаря. І той неспішно з’являється, поправляючи на голові кепку. Оце він і є, останній вартовий практично зниклого Чувилиного. Своїм звичним жестом Василь Васильович подає для вітання суху кістляву руку, запрошує на подвір’я.
Це Халецьки Василь Васильович. Живе тут останні 10 років на самоті, коли не стало матері. Шкода хату кидати напризволяще. Добре знає, чим це кінчається. Колись у селі нараховувалося більше 70 садиб, життя вирувало. Центральна вулиця мала назву Нижня. А напроти, через вибалок, стояла школа. Її закрили у сімдесятих роках. Тепер скрізь руїни.
Світло залишилося, без нього ніяк не можна. Особливо в довгі зимові вечори, - пробує філософствувати господар. – Телевізор дивлюся.
Колись була в господарстві корова, свиней тримав. Тепер лише з десяток курочок. А ще ж собачки сторожові, коти. Воно й зрозуміло, 78-й пішов.
Хату опалює селянська піч на дровах.

сел_3
Між сараєм і чистим, впорядкованим городом насаджений садочок. Видно, що фруктові дерева підібрані зі смаком, правильно обрізані і добре розвиваються. Між ними пасіка. Опікується бджолами більше рідний брат дружини – Леонід. Він досить часто наїздить з міста у гості, навідує самітника.
А ще великим підгрунтям у житті є добра питна вода на подвір’ї. Дійсно, для Солонянщини це велика рідкість, бо частіше зустрічається солонець. Колодязь не мілкий, 16 метрів завглибшки. Обкладений цеглою.
Ще однією характерною особливістю проживання у покинутому Чувилиному є відсутність зв’язку. Хата ж у низині, вишки мобільних операторів сюди не досягають.
На долю, своє життя не ремствує Халецький. І свіжа глиняна мазка на стінах старенької хатини красномовно засвідчує, що не здається останній вартовий села на милість обставинам.

сел_4

Метки: один житель, село, Солонянский район