День медсестры: в 25-й показали бесстрашных медработников бригады

12 мая в мире отмечают День медсестры. Но сами женщины, занятые в этой профессии, больше предпочитают, чтобы их называли сестрами милосердия. По большому счету не так важно, как звучит название профессии, гораздо важнее то, что несет она в себе.
О бесстрашных медработниках 25-й отдельной воздушно-десантной днепропетровской бригады рассказано на фб-странице бригады.

184924647_1690301011144999_6984898533845303923_n

«Саме про медичних сестер нашої рідної 25-ї окремої повітрянодесантної бригади ДШВ ЗС України буде йти мова в матеріалі, який присвячений їхньому прийдешньому святу – Міжнародному дню медичної сестри:

– Я жодного разу не пожалкувала, що стала військовою, – почала свою розповідь старша медична сестра операційно- перев'язувального відділення медичної роти медична старшина Світлана Комісарова. Саме в армії я зрозуміла, що таке справжні друзі, що таке вірність, відданість, підтримка та взаємодопомога.

 

Світлана присвятила усе своє життя службі в армії. Відразу по закінченню медичного училища, ще юною дівчиною вона стала у стрій на той час 1-шої аеромобільної дивізії, а згодом повітрянодесантної бригади.

З початком російської агресії на Сході України, старшина Комісарова без вагань виїжджала у складі підрозділів своєї бригади до районів виконання бойових завдань.

– Питання їхати чи не їхати не постало жодного разу. Я воїн, я десантник, я потрібна своїм побратимам. Багато чого можна розказати про ті страшні часи, усе, що відбувалося викарбувалося у пам’яті та серці на все життя. Найважче - це втрачати тих, з ким довгі роки пліч-о-пліч проходив службу, з ким виконував програму стрибків, був на навчаннях чи змаганнях, просто щоранку посміхався…, – продовжує розповідь Світлана.

– Бути медичною сестрою у бойовій бригаді – це не лише медична допомога, лікування, крапельниці та уколи. З початком війни, мені довелося навчати військовослужбовців надавати першу медичну допомогу: вчилися накладати джгути та шини, робити ін’єкції та вживати первинні реанімаційні заходи тощо. Адже там, на лінії бойового зіткнення, коли над головою летять ворожі кулі, а земля здригається від розривів, для порятунку життя важлива не тільки кожна секунда, а й вірний вибір допомоги та впевнена тверда рука.

До нашої розмови долучається друга жінка-медик старший сержант Наталія Коваленко, на рахунку якої вже більше 20-ти років служби, вона  операційна сестра операційно- перев'язувального відділення медичної роти.

 

– Мене з дитинства манив військовий однострій. А дивлячись на людей у десантних беретах, відчувала гордість за свою країну та за наше військо. Здобувши фах медичної сестри, без вагань пішла працювати у хірургічне відділення військового шпиталю. Згодом потрапила до медичної роти однієї з частин аеромобільної дивізії, яка дислокувалася у місті Болград, – розповідає старший сержант Наталя Коваленко.

– Професія медичної сестри досить цікава, вона потребує не лише відповідної професійної кваліфікації, а й вимагає психологічної стійкості. Щодня медики стикаються з людською бідою, болем, хворобами, стражданнями. І ти повинна впоратися зі своїми емоціями, допомогти пацієнту, підтримати його, можливо, дати пораду.

Я ніколи не забуду очі пацієнта, якому провели ампутацію… його розпач та біль, важку психологічну травму… Мені, тоді ще досить юну дівчину, це вразило, я не могла дивитися без співчуття. Але згодом прийшло розуміння того, що медична сестра – повинна бути не лише медиком, лікувати тіло, а й лікарем душі – психологом, допомагати, підтримувати, повертати радість життя пацієнтам.

Наступна героїня нашої розповіді поповнила ряди героїчної повітрянодесантної бригади з початком війни. Російська збройна агресія застала молодшого сержанта Галину Чавалюк ще студенткою медичного коледжу. Вже тоді, майбутній військовий медик твердо вирішила піти на захист Батьківщини.

 

 

– Стати медиком – це була мрія мого дитинства. І після закінчення школи, я відразу почала її реалізовувати. А тут – війна. Телевізійні новини повідомляли про безліч поранених воїнів, про потребу медичного персоналу на передовій. Вражала робота медиків, які без відпочинку, цілодобово рятували наших захисників. Зайвих професійних медичних кадрів на війні не буває - і я підписала контракт, – розповідає  медична сестра- анестезист операційно- перев'язувального відділення медичної роти Галина.

– Бойові дії на Сході України не вщухають, та у світі розпочалася нова біда – пандемія COVID-19. Страшний вірус зазіхнув і на військовослужбовців. Для медичного персоналу почалися нові випробування - вчасна діагностика та лікування, постійне інформування щодо заходів протидії вірусу.

– Не можу сказати, чи боялися ми хвороби, задача була одна – допомогти! Увесь персонал нашої медичної роти став на боротьбу з «невидимим противником». Постійні прийоми особового складу, обстеження та посилене чергування, ми знову на фронті, на передовій з пандемією, - продовжує розповідати Галина. – А хто, як не ми? Дякувати Богу, хвороба не набрала обертів серед особового складу нашої частини, а своєчасне щеплення врятувало ситуацію. Проте, пильності втрачати не можна, боротьба триває й надалі. Вірю – ми обов’язково здобудемо перемогу як у боротьбі  з ненависним COVID-19, так і з зовнішнім агресором! Десант - неможливо перемогти!»,-  отмечается в сообщении.

Метки: День медсестры