21 июня 1971 года в 14:30 в ограбленном центральном погребении, в кургане Толстая Могила (Днепропетровская область) во время расчистки пола археолог Борис Мозолевский лично нашел большое нагрудное украшение - золотую царскую пектораль.
Вот что рассказывал сам Мозолевский об удивительном открытии:
- Проходження центральної гробниці ускладнювалося великими обвалами. Дно могили містилося на глибині 8,5 метра від рівня поля. У склепі по коліна стояла вода. Наше припущення про те, що курган гине внаслідок сучасної забудови, повністю підтвердилося.
Розчищати дно підземелля почали 21 червня. Біля входу лежали кістяк ще одного слуги, велика триручна амфора, дві бронзові посудини та кілька сагайдаків з бронзовими і кістяними вістрями стріл.
У склепі серед глиняної колотянки валялися розкидані грабіжниками кістки основного небіжчика, уламки обладунку та зброї, золоті платівки від срібного горита, одягу й посуду (близько 600 штук). А за десять сантиметрів від того місця, де порпалися грабіжники, біля самого спуску в склеп, лежали непомічені ними найкоштовніші парадні речі небіжчика: окутий золотом меч, золоті оздоби нагая та велика нагрудна прикраса — золота царська пектораль.
Я знайшов її, розчищаючи долівку підземелля 21 червня о' 14 годині 30 хвилин. Моя фантазія виявилася надто убогою, щоб уявити собі щось подібне до розкопок. І я впевнений, що не тільки моя. Тепер, коли все позаду, легше повірити в містику, ніж у те, що грабіжники справді могли недогледіти такий скарб: варто було їм лише простягти руку ще на десять сантиметрів — і пектораль для людства була б назавжди втрачена.
Часто мене запитують, що я відчув, коли було знайдено пектораль? Втому. Розуміння колосальності знахідки, радість побачення з нею, задивування тим, чому вона трапилася мені, а не будь-кому іншому з багатьох поколінь моїх попередників, — усе це прийшло, точніше, поступово приходило потім, а відразу після відкриття я відчув лише величезну втому. Далося взнаки напруження останніх місяців, коли з вірою і без віри в те, що велике-велике й дуже блискуче з’явиться, доводилося працювати, тримаючи себе в руках з останніх сил. І коли воно таки з’явилося, автоматично включилася підсвідомість: заспокойся, вже сталося, це — пік, ти не брехун, тепер на хвилину можна й розслабитися. На інші почуття енергії бракувало.
А зовні це відбувалося так. Шахтарі, по обіді перекріпивши дромос у слабких місцях, уже лаштувалися додому. Ми, археологи, вирішили ще трохи попрацювати. Я розчистив один із сагайдачних наборів під стінкою дромосу і, згортаючи густий глиняний чамур, що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче дряпнуло. У серці солодко тенькнуло. Обережно відгорнувши чамур, я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів, потім тихо, щоб не зчиняти в могилі галасу, покликав Черненка. З двох боків ми швидко розгребли глину, і Євген перший промовив те слово, що незабаром стало найпопулярнішим у пресі: пектораль. Пальці я, виявляється, подряпав об гострий козячий ріг. Уже було видно, що річ заповнюють скульптурні зображення, проте роздивитись деталі заважала глина, а піднімати витвір до того, як буде розчищене все дно могили, не дозволяла методика досліджень.
Ми зателефонували про свою знахідку (на кургані доти вже встановили телефон) в комбінат і міськком. Перший секретар міськкому Ю.Д. Крушинський, другий секретар О.П. Лебедько і Г.Л. Середа приїхали на могилу. Терпіти далі було несила. Порушуючи методику, ми підняли пектораль з долівки, обмили її в копанці, зробленій для стікання води, винесли до світла у вхідну яму і, як діти, почали від радості цілувати.
Перед нами була річ справді небачена. …
...Розкопки Товстої Могили наближалися до кінця. Поховання жінки і дитини з бокової гробниці було вирізано монолітами і підготовлено до відправлення в Київ. Наступного дня шахтарі мали розкріплювати могили. Серед ночі я прокинувся в тиші готелю, і мене несподівано охопила туга. Одягнувшись, я вийшов з готелю і пішов сонним містом, потім мовчазним нічним степом туди, де за останні місяці пережив стільки сумнівів і щастя. Могили стояли наглухо забиті щитами. Я відімкнув бокову, і, спустившись униз, просидів у ній кілька годин. Випадково піднявши догори голову, я раптом завмер приголомшений: крізь щілину в дерев’яному щиті в могилу дивилася яскрава одинока зоря — перша з того часу, як дві тисячі триста років тому було засипано могилу! Зачарований, я боявся поворухнутися, щоб зоря випадково не зникла. І тоді я зрозумів, чого так довго шукав для порівняння із пектораллю: звичайно ж, це був не витвір людської руки, а зірка, що впала із неба й перетворилася на золото, уламок блискавки, диво, що стрічається раз на віку і назавжди робить людину причетною до таємниці. Так і стояв я в ту ніч — осяяний світлом скіфського золота, пронизаний променем голубої зорі…
Как известно, ценный артефакт увезли от нас в киевский музей.
Мало кто знает, что и в нашем городе есть кое-что, напоминающее об удивительном открытии.Земля с этого кургана лежит на улицах нашего города. Об этом еще в 2017 году писал днепровский историк-любитель Юрий Фоменко
«Шановне панство, коли Ви рухаєтесь Слобожанським проспектом ... Біля райвиконкому Індустріального району на клумбах лежить земля з кургану Товста Могила, котра зберегла Золоту Пектораль.
У 1970 році Індустріальний район м. Дніпропетровськ звернувся в Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат. Мета звернення - добитися згоди керівництва комбінату на передачу запасу чорнозему, який був на його складах для рекультивації ( для озеленення центральної частини території Індустріального району).
З метою забезпечення черноземом Індустріального району був оглянутий восьмиметровий курган Товста Могила, який знаходився біля електродепо комбінату. Цей курган в зону кар’єрних розробок не потрапляв, але височив поруч із залізницею. Перед тим як почати роботи з розробки чернозему, курган повинна була дослідити археологічна експедиція.
У лютому 1971 року Борис Мозолевський почав роботи по дослідженню кургана. 21 червня о 14:30 у пограбованому центральному похованні, під час розчистки долівки, Борис Мозолевський особисто знайшов велику нагрудну прикрасу - золоту царську пектораль.
Після закінчення археологічних досліджень свята земля кургана з країни Герр була транспортована залізницею за адресою.
Так що, шановне панство, коли Ви рухаєтесь Слобожанським проспектом ... Біля райвиконкому Індустріального району на клумбах лежить земля з кургану Товста Могила, котра зберегла Золоту Пектораль», - отмечается в сообщении.
Ранее мы писали о том, что в Доме искусств вспомнят археолога, нашедшего золотую пектораль.
Метки: археология, Борис Мозолевский, золотая пектораль, царская пектораль