30 лет назад не стало известного днепровского поэта-диссидента Ивана Сокульского

Родился Иван Григорьевич Сокульский 13 июля 1940 на хуторе Червоноярский Синельниковского района на Днепропетровщине. После окончания школы поступил на филологический факультет Львовского университета. Во время учебы в университете приобщился к тому культурно-национальному движению, которое распространялось по всей Украине, позже получив название шестидесятничества. Предвестниками того движения были Василий Симоненко, Лина Костенко, Иван Драч.

сокульский 2

В мае 1966 года был исключен из комсомола за украинский национализм с формулировкой «за недостойное поведение». Летом того же года, как один из авторов самиздатного «Письма творческой молодёжи Днепропетровска», Сокульский был арестован и приговорен к четырём с половиною годам строгого режима. Наказание отбывал в Мордовии и Владимирском централе, в том числе в «психбараке» этой тюрьмы.

Позднее поэта осудили по статье 62, ч. 2 «антисоветская пропаганда и агитация» и приговорили к 15 годам лишения свободы, как «особо опасного рецидивиста».

Не стало Ивана Сокульского 22 июня 1992 году. Ему был лишь 51 год.

Напомним стихи нашего замечательного земляка:

СВЯТОСЛАВ

Святославе, вою наш, устань!

Святославе, знову печеніги!

Де клекоче гнівом Дніпрельстан,

вихопи меча свого із піхов!

Святославе, слави гордий син,

чисту кров твою несе Славута.

Захлинулись горла всіх долин –

безголів'ям, кпинами, отрутою.

Все забуто. Лиш димить полин.

Чадієм і чахнем, в небі нашім – темно.

Гнем обіддя з дужих наших спин,

голови у рабство продаємо!

Святославе, ворог шле уклін,

ворог твій підступний та лукавий –

пишається, стоптавши твою славу,

не доблестю, а ницістю колін.

Із помелом звірячої хули

укотре вже хоронить Україну!

Не скаже він: «Іду на Ви!» -

ножа підступності – у спину!

Та лицем до ворога стаєм…

– Меча до рук! –

не збляк і не зіржавів.

Тож іди, бери життя своє,

Святославе, муже наш державний!

1968

 

ОЗНАЧЕННЯ СТЕПУ

Степ дорівнює тиші,

сонцю й вітрам.

Степ на тому узвишші,

на якому ти сам.

Степ далекий, і близько,

степ як вічна гора!

Степ піднявся так високо,

що сягнув аж Дніпра.

Степ дорівнює болю,

степ – та відстань, що є.

На своєму роздоллі

ми із ним – навзаєм.

Степ задивлений в небо

(двох просторів сувій).

Степ тісний на потребу…

Степ, він рівня собі.

Степ дорівнює крові,

що тече крізь віки.

На підсилу здоров’ю

степ ростить будяки.

Степ дорівнює волі –

на чотири крила.

Степ сьогодні – на поле.

Степ сьогодні – на злам!

Степ заховує славу,

степ відкритий всьому.

І з мечем Святослава

тут стояти йому!

Степ одкрив всі дороги –

Хай заходить гроза.

Степ упав на пороги,

І ні кроку назад!

1977

 

Вкраїно, за Тобою – небо!

Високе сонце. Далі грозові.

Не Ти – для нас! Це ми для Тебе –

живі.

Йдемо – куди? Усі шляхи запали.

Гуде борвій, метелиця мете.

Там – висота. Орли заклекотали!..

– Йдете?..

1975.

Метки: Иван Сокульский