Обыкновенный фашизм – страшный и отвратительный

Менора зустрічає нас усім своїм блиском – перший поверх відкритий для відвідувачів, усіх бажаючих записатися на курси вивчення івриту, купити авіаквиток, чи релігійну літературу. Але ми прийшли сюди не за цим – наш шлях лежить до музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні». І хоча сьогодні за розкладом він не приймає відвідувачів, для нас його двері відкриті: Єгор Врадій, керівник науково-музейного відділу, кандидат історичних наук, погодився поспілкуватися з нами стосовно теми матеріалу.
24 сентября.
Вывешен новый приказ: «Евреи и лица, у которых отец или мать евреи, обязаны с 8 часов утра 25 сентября носить на левой руке белую повязку с сионистской звездой».
25 сентября.
По просьбе Феди, ходил к коменданту. Как я и предполагал, так и есть: иудейская вера здесь ни при чём, а только расовая принадлежность к евреям до третьего поколения.
Днепропетровск глазами очевидцев: 1929-1942 (Гуляев Г.И. и Бусыгина Н.Д.)

- Перш за все, місця де проводились масові розстріли. Це балка у парку Гагаріна і один з танкових рвів біля селища Верхнє, що трошки вище Дніпра.
- Ну, то не зовсім село, це селище. Це все ж таки більше схоже було до міського поселення. Зараз ви знаєте де це?
- Приблизно.
- Це перехрестя вулиці Енергетичної і вулиці Янгеля, те, що називають по суті початком 12-го кварталу. Зараз це абсолютно нормальна частина міста. Межа міста посунулась на скільки я знаю може кілометрів на 5-8 далі. Там є пам’ятник, до речі, це не так далеко звідси. Ви можете з’їздити.
1

Немцы повесели объявление, чтобы все евреи носили белые повязки с шестиконечными звёздочками. Мы видели, как по нашей улице шли люди «партиями», а за ними полицаи. Им говорили, что их ведут в гетто. К нам тоже пришёл полицай и сказал, чтобы мы собирались всей семьей и забрали свои лучшие вещи, которых у нас не было.

Он ещё добавил, чтобы мы несли хорошие вещи прямо в универмаг, который находится по пр. Карла Маркса. Мы быстро собрались, но в универмаг не пошли, а присоединились к последней «партии». Уже вечерело, когда мы подошли к зоне расстрела. Из-за деревьев выскочил немец и стал кричать на пришедшую колонну людей. Мы услышали крики людей и очередь пулемета и догадались, в чём дело. Вернулись домой и ждали в страхе, когда за ними придут.

Они приезжали на машинах и увозили на расстрел. Кто-то донёс на папу, что он был ополченец. Подъехала машина, его забрали, и он больше не вернулся.

Потом братика забрали где-то на улице, он был с повязкой. Соседи видели, как его забрали на базарной улице поймали и увезли.

Страшно было. Я стала сочинять стихи, хотя у меня не было способностей. Я запомнила один куплет.
Темнота и чернота…
Ещё ветер воет,
Нет нигде приюта мне,
Я – дитя евреев.
Свидетельства. Костомаха Медея Марковна (21.07.1928)
прислано по почте из Германии Н.Л. Цыпиной, двоюродной сестрой М.М. Костомахи, октябрь 2004г.

Хто і де розстрілював?
Згідно документів, існує як мінімум два рови. Був один рів при спуску в балку. Маршрут ви приблизно собі уявляєте – 12-го числа в Дніпрі починають ходити команди, які складаються з поліцейських, представників місцевої пожежної команди і міської управи, тобто органом, який був створений тут окупаційним режимом. Що вони роблять – вони ходять по квартирах, знайомляться з домовими книгами і повідомляють єврейські родини про те, що наступного числа (а саме 13-го) вони повинні зібратися коло універмагу «Люкс» (сучасна будівля ЦУМу). Звідти люди колонами по 100-200 осіб рухаються вгору по вул. Карла Лібкнехта (нині – Грушевського) і якщо ви уявляєте карту нашого міста, вулиця Карла Лібкнехта переходить у колишню вулицю Героїв Сталінграду, де парк Богдана Хмельницького. З того боку вони спустилися в балку. Інший кінець балки – це парк Гагаріна. От як раз один з цих протитанкових ровів і розташовувався на території парку Богдана Хмельницького. Ще один з ровів був на виїзді до Сурсько-Литовського, як раз оце селище Верхнє.
Тільки селище Верхнє (розстріли), це грудень сорок першого року. А оці перші масові розстріли, 13-14 жовтня, це, власне, ось там. Більше того, там коли вони підіймалися, в районі сучасного Троїцького ринку і зараз продовжує існувати будівля державного ломбарду, куди збиралися речі тих людей, які рухалися від ЦУМу. Важко сказати, якою була їхня подальша доля, скоріше за все їх просто розграбували. Жертвами цих розстрілів 13-14 жовтня були євреї Дніпропетровська.

В октябре 1941 года был издан приказ собраться всем евреям на проспекте Карла Маркса, якобы будут вывозить в Палестину. Я, мама с братиком, 1938 года рождения, прибыли к месту сбора. Немцы построили нас в колонну и под конвоем повели вверх по проспекту. Мама поняла, чем это закончится. Сорвала с моей руки повязку, сказав при этом, что мне надо отсюда выбраться, взяв другую фамилию – Грищенко.

Она начала меня потихоньку толкать на край шеренги колонны. Люди стали догадываться, что их ведут на расстрел, и начались паника и суматоха. В это время мама меня вытолкнула из колонны, и я тут же затерялся на обочине среди множества народа, который наблюдал за этим процессом. Я узнал, что всю колонну людей немцы расстреляли.
А.Б. Рогоза, г.Днепропетровск

-Деякі джерела стверджують, що євреям казали, буцімто їх збирають задля депортації до Палестини.
- Я впевнений, що німці такої інформації не поширювали. Справа в тому, що під час усіх масових акцій вбивства поширювалась така плітка. Дуже часто її поширювало місцеве населення не через те, що хотіли ввести когось в оману, а просто люди не уявляли, що можна взяти і вбити кілька тисяч людей. А коли ми чогось не знаємо – ми починаємо припускати. Вони припускали, що можливо німці їх хочуть депортувати в Палестину. Ще цікавий факт – німці, нацисти не використовували у зах. Європі поняття «розстріл», «убивство», для цього існували поняття «остаточне рішення», «депортація», «переселення». Навіть в документах ніхто прямо не пише, що людей розстріляли. Тому це швидше за все плітка, яка ширилась серед місцевих мешканців.

Душераздирающие крики и стоны людей были слышны на расстоянии нескольких километров, их не в состоянии был заглушить шум специально работавших для этой цели тракторов и круживших над местом расстрела самолетов.
Александр Быстряков, Евреи Екатеринослава-Днепропетровска (ХХ век), Днепропетровск, 2002.

- Виникає питання, чому ніхто не чинив спротиву? Як зазначають очевидці, конвой був нечисленним.
- А ви уявіть будь ласка дію низки факторів. Де єврейські чоловіки? Їх немає, тому що, як і більшість чоловіків, вони були мобілізовані до Червоної Армії, або евакуювані. Як правило, в усіх масових акціях винищення більшу частину жертв складали літні люди, жінки і діти. Це перше. Друге – для того, щоб чинити опір – ви повинні були передбачати, що вас будуть розстрілювати. Якщо ви не мали такого досвіду, не бачили і не чули про це, то навряд чи ви могли припустити, що вас усіх зберуть організовано з речима і поведуть кудись на розстріл.
Це питання у багатьох виникає, але в більшості випадків ніхто не міг у це повірити. Навіть коли їх розстрілювали – вони були настільки паралізовані страхом, що дуже і дуже рідкісних  випадках вони починали підіймати повстання чи битися за своє життя. Так само – чому 34 тисячі київських євреїв, яких теж два дні вбивали під невеликим конвоєм, не кинулися захищатися? Дивіться, ви подумайте про те, що з 39-го року в СРСР припинили використовувати фразу «німецький фашизм». Чому? Це пакт Молотова-Ріббентропа, і вже не комільфо говорити про союзників погано. Можливо, як би євреї в СРСР, знали, що в Варшаві вже два роки як знущаються над євреями, то поводили б себе зовсім по іншому. Але ж ця інформація не поширилася в радянському союзі. Для багатьох євреїв СРСР німці продовжували залишатись культурним народом. Тому я не бачу тут дивини, що вони не чинили опір, адже не мали реального досвіду (чи інформації про нього) німецьких переслідувань.

2

2 жовтня 1941 р. комендант міста оголосив про накладання на євреїв штрафу у сумі 30 млн. руб. В якості покарання за нібито скоєні ними грабежі під час зайняття міста німецькими військами. Штраф потрібно внести частинами: 12 жовтня, 20 жовтня, 1 листопада 1941 р. Однак виконати це розпорядження євреї не змогли, оскільки 13 жовтня 1941 р. штабна рота «вищого фюрера СС Екельна і поліціїї Росія-Південь» обергруппенфюрера СС Екельна за сприяння 314-го поліцейського батальйону розстріляла більше 10 тис. євреїв. Ще 1000 євреїв були розстріляні 5-25 жовтня 1941 р., оперативної командою 6 (або б), яка 26 жовтня – 9 листопада 1941 р стратила ще 156 євреїв.
Справка из музея «Пам'ять еврейскогонарода и холокост в Украине»

-В науковій літературі зустрічається така інформація: німці зобов’язали євреїв виплатити 30 млн рублів, бо вони ніби то займалися «грабунком» у довоєнні часи.
- Є план про те, що євреї мали сплатити контрибуцію. Але ви повинні уявляти обставини: в місто приходить вермахт, збройні сили, вони проводять військові операції і йдуть далі на схід. Разом з тим, в місті починають діяти адміністрації – окупаційна німецька і лояльна їйукраїнська. Крім того, тут продовжують діятипредставники вермахту, які займаються забезпеченням потребармії. Бачите, уже три влади є, а на додачу в жовтні місяці сюди прибувають частини айнзацгрупи – Д (спецгрупа, сформована з німецьких поліцейських, основна задача якої – проводити масові вбивства). Вони не займаються нічим іншим, крім масових вбивств людей за різними методиками. В кам’янці-подільському за два дні 23 тисячі людей, Київ – 34 тисячі, подібні випадки у країнах Балтії.І практично в кожному місті масові вбивства виконували підрозділи айнзацгрупи. Можливо, і швидше за все, міська влада хотіла взяти з євреїв контрибуцію і, за логікою, тоді не було б потреби їх розстрілювати. Але, я підозрюю, що прибуває айнзац група, головне завдання якої –«вирішення» єврейського питання, яке вважалося пріорітетним порівняно із усіма іншими.Ви ж подивіться, в 44-45 роках в нацистській німеччині не вистачає вагонів, щоб возити поранених. Але вагони для євреїв зЗах. Європи в Аушвіц (до 1945 р.) чи інших таборів смерті – в достатку. І графік не збивається навіть в 45 році.

14 октября 1941 года я совместно с другими пожарными в количестве восьми человек были вызваны в горуправу Соколовским, который на крытой машине отправил нас во главе с немцем-гестаповцем к оврагам Транспортного института, где по приезду я увидел ужасающее зрелище, а именно: в овраге находились горы беспорядочно лежащих трупов. Немцы-гестаповцы еще 14 октября 1941 года примерно до двух часов дня продолжали расстреливать еврейское население. Я собственными глазами видел, что расстрелы проводились следующим порядком: к моему приезду недалеко от оврага, примерно в ста метрах, находилась группа еврейского населения, численностью до 1000 человек, к ним подходили группы немцев-палачей, всего их было две – по пятнадцать головорезов в каждой группе, вооруженных автоматами, из общей колонны обреченных на смерть брали по 15-20 человек и вели к оврагу. Тех, кто сопротивлялся, избивали и тащили к оврагу. Потом всех выстраивали в шеренгу и, отойдя назад примерно на четыре метра, стреляли из автоматов в спину. Убитые падали в овраг, после чего немцы-палачи подходили к оврагу и выстрелами из автоматов добивали тех, кто продолжал шевелиться.
Александр Быстряков, Евреи Екатеринослава-Днепропетровска (ХХ век), Днепропетровск, 2002.

-Як і ким відбувався підрахунок жертв окупації і фіксація нацистських злочинів?
- У післявоєнний час, коли було звільнено місто, тут і в інших звільнених містах працювала так звана Надзвичайна комісія з розслідування звірств німецько-фашистських загарбників. Вона збирала усі дані з приводу того, що нацисти робили на окупованих територіях. Часом дані були перебільшені, бо йшла рознарядка в кожне село-район, міліціонер сідав і починав записувати свідчення місцевих про те, що там відбувалось. Іноді цим займався голова сільради. Тим не менш, Комісії вдалося узагальнити деякі дані.
Стосовно жертв у парку Гагаріна - максимальне число називають 13 тисяч.

«13 октября 1941 года в г. Днепропетровске по приказу гестапо на проспекте Карла Маркса возле ЦУМа под угрозой расстрела было собрано от 10 до 13 тысяч человек лиц еврейской национальности, у которых гитлеровцы, отобрав все ценные вещи, выстроив в ряд по 8 человек колоннами под усиленной охраной головорезов СД погнали в направлении транспортного института, где расстреляли. Среди расстреляных были женщины и дети.».
Проблема розстрілів у Дніпропетровську полягає в тому, що ніхто не складав списки розстріляних людей. І якщо в Аушвіц-Біркенауіноді можна зустріти списки тих, кого відправляли до газових камер, то тут, вбиваючи людей просто подавали їхню кількість (іноді достатньо приблизно). Правила, які діяли у східній Європі, були набагато жорсткішими, особливо на території СРСР.

Речі убитих євреїв у 1941-1942 рр. Знайдені на місцях масових розстрілів єврейського населення у м. Дніпропетровськ

Речі убитих євреїв у 1941-1942 рр. Знайдені на місцях масових розстрілів єврейського населення у м. Дніпропетровськ


Під час окупації Дніпропетровська в квартирі родини Тихоненків квартирували німці. Один з них на ім’я Генріх тепло ставився до багатодітної української родини, оскільки вдома у нього також залишилися дружина та діти. Одного разу Генріх приніс Тихоненкам дитячі черевички і рукавички для їхньої наймолодшої дочки Анастасії. Однак мати зрозуміла, що ці речі належали євреям, яких розстрілювали в балці поблизу ботанічного саду. Тож, хоча вони і залишилися в сім’ї, їх так ніхто і не став носити, незважаючи на злидні воєнних років.
«Нацистський «новий порядок» в містах України. Збірка фотографій та документів фондів музей «Пам’ять єврейського народу та голокост в Україні»» (Д.Глущенко, В.Рибалка, Л.Сандул, Д. Шаталов)

-Чи велись якісь заходи по перепохованням вже у мирний час?
- Стосовно перепоховань там наскільки я знаю – там їх не було. В тому протитанковому рову в парку Хмельницького, на скільки я знаю, тіла після розстрілу ще й палилися, щоб частково їх знищити. Коли реконструювали к-ть вбитих людей, проводилися виміри рову в глибину і ширину і вираховували кількість людських тіл, які могли туди поміститися. Чому так? Тому у низці випадків масового вбивства, нацисти користались ними ж апробованою технологією «шпроти в банці»:ряд людей кладеться на дно рова, а згори нацист сідав на край і в голову усіх з автомату розстрілював. Можна було ходити по тілах і добивати тих, хто вижив. Наступна партія людей запускалась і вже лягала на тіла вбитих. І так, доки рів не заповниться.
Ось, що пишуть про цей рів: «В тот же ров в серединефевраля 1942-года гестаповцы обливали горючейжидкостьюрасстреляныхсоветскихграждан, послечегобылосожженооколо 1500 человек». Але це за даними надзвичайної комісії, справжніх цифр ніхто не знає.

Під час розстрілу вона стояла між тіткою і дідусем. Її родичі загинули, а дівчинка за мить до пострілів втратила свідомість і звалилась в балку. Опритомнішви, Неллі вибралася з балки. При цьому вона стикнулася з нацистським офіцером, якому вона намагалася пояснити, що не єврейка, а росіянка і опинилася тут випадково. Офіцер змилостився над нею, дав їй хустину, оскільки вона уся була у бруді та крові, та буханець хлібу. Один з поліцаїв, присутніх при розстрілі, допоміг їй дібратися до квартири, де вона мешкала у родичів.
«Нацистський «новий порядок» в містах України. Збірка фотографій та документів фондів музей «Пам’ять єврейського народу та голокост в Україні»» (Д.Глущенко, В.Рибалка, Л.Сандул, Д. Шаталов)

-Які ще знакові місця в історії окупації Дніпропетровська можна згадати?
- У період нім. окупації в селищі Ігреньнімецькою владою за участі групи медичних працівників з числа радянських громадян було вчинено масове винищення хворих в жовтні 41-го року. Як це відбувається: до головлікаря лікарні Гончарова приїжджає на бесіду представник Гестапо. Після бесіди головлікар разом з медичним персоналом робить смертельні ін'єкції цілого ряду хворих. Є припущення, що в першій категорії були психічно хворі євреї, як це було в Кирилівській психіатричній лікарні біля Бабиного Яру в Києві. Нехай вас не дивує - першими жертвами нацистського режиму були душевнохворі німці, на яких проводилися досліди з газом. Пізніше, в грудні місяці ще 200 хворих, роздягнених догола, загнали в неопалюване приміщення, так як очікувалося, що приїде розстрільна група. Але вона не приїхала і багато хворих просто замерзли за ніч. Там є на території лікарні 2 пам'ятника, один присвячений розстріляним, другий - військовополоненим.Один було встановлено за радянських часів, інший – у добу незалежності.
Існувало 3 табори полонених – перший – Ігрєнь, другий – нинітериторія Святотихвінськогомонастиря, третій – казарми сучасного університету внутрішніх справ. Це були табори, де тимчасово утримували полонених військовослужбовців, яких потім переправляли до Німеччини.

«В январе во дворе школы №9 по улице мостовой расстреляно около двух тысяч мирных советских граждан»

Документ: «Справка о зверствах и злодеяниях, проводимых германскими оккупационными властями над мирными советскими гражданами г. Днепропетровска от 22 ноября 1943 года.»
Ким підписана: Начальник управления НКВД по Днепропетровской области подполковник госбезопасности Седов.


-Як вшановували пам’ять загиблих після закінчення війни?
- По пам’яті є два моменти. В СРСР місця масових вбивств позначалися, але використовувалася формула «радянських громадян» - ніде не позначалося, хто за що було вбито. В тому ж Бабиному Яру так само, як в Дніпрі, ніколи не писали про те, що тут вбили людей лише через те, що вони були євреї. Чому так? В 1948 році утворюється держава Ізраїль. Сталін планував, що вона стане соціалістичною, але Ізраїль так і не став лояльною до СРСР країною, навпаки орієнтувався на західний світ. Після цього в СРСР починаються антисемітські кампанії, які будуть тривати до кінця існування союзу. В усіх журналах того часу євреї були представлені, як «сіоністи – провідники імперіалістичної загарбницької агресії». Наприклад, в Бабиному Яру в 1966 році нащадки розстріляних хотіли провести акцію пам’яті 25-річчя, алепотрапили під нагляд правоохоронних органів. У подальшому за несанкціоноване вшанування можна було бути притягнутим до адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності.Тоді навіть сумно жартували про те, що в Києві не можна класти квіти до пам’ятника Шевченкові на 9 березня, бо звинуватять в українському націоналізмі, і не можна класти квіти в бабиному яру на 29 вересня, бо звинуватять у сіонізмі і підтримці Ізраїлю.Виокремлення євреїв як специфічної групи жертв, що не мала жодних шансів на виживання в умовах нацистського терору, означало – підважити радянський міф про єдність народу у його боротьбі та стражданнях. Тому це було неможливим за радянської доби.  Свідченням цього став концепт вшанування пам’яті «радянських громадян» без вказівки на обставини та причини їхнього вбивства. Сьогодні у парку ДНУ є два пам’ятники – один «Мирным гражданам – жертвам фашизма», а другий був поставлений вже єврейською громадою, на якому позначено хто тут лежить і за що.

DSC_0448

DSC_0451

Метки: евреи, фашизм
Loading...
Loading...