Кілька останніх тижнів наша газета щільно співпрацює з волонтерами з усієї України і по мірі сил намагається допомогти кожному українському воїну. Тому з проханням про допомогу чернівецькі волонтери звернулися до нас. Справа в тому, що після масованого обстрілу 37-го блокпоста прапорщик 28-ї механізованої бригади Ігор Обертюк був госпіталізований до Дніпропетровська. Але де саме знаходиться Ігор, родичам не повідомили. Подейкували, що начебто у військовому госпіталі.
Насправді ж 32-річного бійця доставили в обласну лікарню ім. Мечникова. Тут в лікарняній палаті другої нейрохірургії ми знайшли героя. Незважаючи на важке поранення, він був сповнений бадьорості й оптимізму. Навіть шкарпетки на прапорщику - патріотичні, що підтверджує напис: «Я люблю Україну!». А сам Ігор Обертюк не тільки словом, а й подвигом-справою підтвердив відданість Батьківщині і готовність захищати її до останнього удару серця.
- На бойові позиції ми прибули третього листопада. Спочатку були в Слов’янську, а потім влаштувалися неподалік села Кримське Луганської області, - розповідає тяжкопоранений боєць. - Тут розташовувався наш 37-й блокпост. Він найдальший і, якби захопили 31, 32 і 33 блокпости, відхід наших військ був би відрізаний.
Про трагедію, що трапилася у селища Сміливе на 32-му блокпості, журналісти вже повідомляли: за попередніми даними, тут загинуло щонайменше десять українських військовослужбовців. Але добре дісталося й віддаленому 37-му.
- Які у нас були проблеми? Були труднощі з постачанням води. Її возили через раз, і тільки в лікарні вдалося як слід відмити руки, - продовжує розповідь прапорщик. - Але головне, звичайно, не в цьому. Нас щодня обстрілювали з мінометів. Після одного такого обстрілу одного мого товариша поранило в ногу, а іншого просто розірвало ...
Сам Ігор отримав важке осколкове поранення в голову. Втім, він не вважає, що зробив щось героїчне. Адже поруч, на сусідніх ліжках, лежать такі ж герої. Хто з них скоїв більший подвиг? Вся ця і сусідня палата - геройські. Це відчуває кожен, хто загляне сюди хоча б на хвилинку. Інакше й бути не може. Пацієнти, що знаходяться тут, потребують особливої уваги та догляду. Головні болі, нудота, втрати свідомості - супутні симптоми вогнепальних поранень черепа і головного мозку, які медики вважають одними з найважчих бойових ушкоджень. Поранені нерідко плутають імена, не впізнають найближчих людей. Тут необхідні наполегливість і тверда воля, виключне терпіння, цілодобова турбота - воістину героїчні зусилля, що стали звичайною роботою для родичів постраждалих.
- У нашій палаті всі АТОшніки лежать, - зазначає Ольга, дружина миколаївського десантника Володимира Кужільного. - І до них теж військові були. Раніше міцні, здорові мужики. А тепер що? Ось і чоловік мій завжди такий сильний і впевнений в собі, говорив: «Ну зі мною-то що може трапитись?». І ось сталося! Тепер перебуваю з ним практично постійно. Звичайно, величезне спасибі волонтерам і лікарям, які роблять все, щоб врятувати наших хлопців.
Сусід по палаті Павло Фурт родом з Лозоватки Криворізького району. Осколкове поранення голови від отримав в Авдіївці. В лікарні він вже не перший тиждень під наглядом не тільки лікарів та медсестер, а й своїх близьких.
Однак, не у всіх родичів поранених бійців є можливість приїхати в Дніпропетровськ, щоб підтримати своїх чоловіків, синів, братів. Приміром, поранений під Волновахою Микола Штихалюк призивався з невеликого села на Тернопільщині.
Залишити будинок, господарство, подолати сотні кілометрів можуть далеко не всі. Виручає мобільний зв’язок. Але, ясна річ, ніщо не замінить рідного дому, впізнаваного навіть в самих непримітних чужому оку дрібницях. Про рідні стіни пораненим нагадують в лікарняній палаті дитячі малюнки. Примітно, що якщо раніше хлопчаки, малюючи війну, найчастіше зображали стріляючі танки, від вибухів яких тут же миттєво гинула безліч паперових ворогів, то тепер на дитячих малюнках ніхто нікого не вбиває. Навпаки, на альбомних аркушах тріумфує мир. Цвітуть яблуні і абрикоси, пурхають різнокольорові метелики і сяє ніколи не сумуюче сонечко. Хочеться, щоб такий мир настав наяву. В душах і в умах. Але поки, на жаль, про це доводиться тільки мріяти. І пораненим бійцям до повного одужання - ще не один тиждень.
- Через наше відділення пройшло понад 50 постраждалих в АТО, - констатує лікар-нейрохірург Ігор Кирпа. - Велика частина поранених прооперована з приводу важких мінно-вибухових поранень голови і головного мозку. На жаль, такі травми завдають великі руйнування в мозку. При цьому, снаряд може бути невеликого розміру, але він здатний нанести великі і небезпечні руйнування. Зазвичай пацієнти проводять у нас 2-3 тижні, після чого їх направляють на реабілітацію.
Нейрохірург зазначив також, що Ігор Обертюк переніс непросту операцію на головному мозку. Його стан важкий, але з позитивною динамікою. А в середу ми зустріли маму прапорщика 28-ї механізованої бригади, що приїхала з Чернівців. Вона молиться за здоров’я сина і вірить, що він обов’язково одужає.
Упевнений в цьому і сам Ігор, який повідомив, що після сина Максима він готовий замахнутися на дочку. Що ж, мрії збуваються! Нехай і не відразу.
«Вечірка» бажає якнайшвидшого одужання і виконання найзаповітніших бажань всім пацієнтам геройської палати. Щасти вам, хлопці!
Олександр Разумний
Метки: АТО, больница им. Мечникова, герой