В театре Т.Шевченко “пригорнуть тих, кому погано»

Днепропетровский академический украинский музыкально-драматический театр им. Т.Г. Шевченко, основанный в 1918 году, отметит летом свой 100-летний юбилей. Накануне такой великой для театра даты мы пообщались с его главным режиссером, заслуженным деятелем искусств Украины Анатолием Канцедайло – человеком невероятно обаятельным, творческим и неординарным. Анатолий Иванович уже почти 20 лет живет жизнью театра, чувствуя сюжет каждого поставленного спектакля как фрагмент собственной судьбы. Его очень уважают коллеги-режиссеры, любят актеры, восхищаются его работами конкуренты. У режиссера всегда очень много свежих идей и планов, которыми он поделился с нашими читателями.

РЕЖИССЕР ФОТО 1

- Анатолий Иванович, впереди такая важная для вашего театра дата. Как вы с коллективом готовитесь отметить его 100-летие?
- Так, дійсно, 23 серпня нашому театру виповниться сто років. Він був офіційно організований урядом Української народної республіки ще при гетьмані Скоропадському.
Активною підготовкою до 100-річчя театру займається наш директор, заслужена артистка України Оксана Петровська. Ми плануємо поставити «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка, тільки на новий лад. Персонажі та імена залишаться такі самі, але дія відбуватиметься в наші часи. Давнім мелодіям у виставі ми також надамо сучасної ритмічності. Я хочу зацікавити глядача таким підходом. А ще краще, щоб глядачі порівняли виставу традиційну (яка в нас постійно іде) із сучасною. Вважаю, що думки розійдуться, хтось буде за стару виставу, а комусь сподобається сучасна.

- Вы, наверное, хотите одеть героев в современные костюмы, а не в вышиванки?
-Так, в сучасний одяг. Це повинно бути досить цікаво. Нехай глядач буде заінтригований.
В цей перед,ювілейний сезон в нас були випущені такі вистави як «Наша кухня», «Мікадо», «Скрипаль на даху», «Жив-був пес», «Сто тисяч». Готується комедія «Тітки», в роботі вистава «Король Джон» Шекспіра, яку, доречі, українською мовою ще ніхто в Україні не ставив. Також поставимо «Мазепу». Ми намагаємось вибирати різні п’єси до роботи.

- С коллегами из других театров вы дружите или конкурируете?
- Мабуть, є і те, і те. Бо якщо є кілька театрів, вони обов’язково борються за глядача і стають конкурентами. Інша річ, як ставитись до конкурента. Я, наприклад, ставлюсь до усіх, хто працює в театрі, як до колег, адже ми робимо одну справу, але по-різному. Я сприймаю театр як місце, де зберігають і примножують духовні цінності. І ці цінності примножують через різні форми, сміючись і плачучи разом iз глядачем. Такий в мене погляд на театр. Адже основна ціль театру - пригорнути тих, кому погано. Доводиться ризикувати, пробувати щось нове. Для мене вони в першу чергу колеги, але й трошки конкуренти. Та якщо буде багато вистав у місті, глядач тільки виграє. Ми з колегами даємо цей вибір. Чим більше театрів, тим краще.

- Вы все друг друга знаете – городские актеры и режиссеры. Бывает, что советуетесь по поводу работы?
- Буває, запрошуємо колег на премьєри, потім обговорюємо. Хтось хвалить, хтось критикує, ведуться різні бесіди.

- Вы наверняка знакомы с режиссером театра драмы и комедии Жаном Мельниковым?
-Так, ми дуже хороші знайомі. Інколи, буває, йду по проспекту Яворницького і зустрічаю Жана Олександровича, він мені читає свої нові вірші. Іноді стаю першим слухачем його нової поезії.

- Правда,что самый главный ваш конкурент – это Театр драмы и комедии?
- Ми різні. У нас всі вистави йдуть тільки на українській мові, в Театрі драми і комедії – на російській. Ми пропонуємо глядачеві вибір. Ну і, звісно, конкуруємо між собою в доброму розумінні цього слова.

- Когда к вам приходит работать театральная молодежь, у нее возникают сложности с украинским языком на сцене?
- Ні, вони в нас усі гарно володіють мовою. Буває, молодь приїздить з сіл, містяни ще зі школи добре пам’ятають українську. Такої проблеми давно в нас немає.

- Расскажите о ваших постановках. Какие самые любимые для вас?
- Я працюю над кожною виставою як перший і останній раз. І та п’єса, над якою я працюю безпосередньо – найтепліша для мого серця. Нещодавно я поновив виставу «Украдене щастя», яка висувалась на державну премію України, отримала Гран-прі на кількох міжнародних фестивалях. Ми її років 10 не грали, а тепер поновили з новими акторами. Це не завжди легко, іноді краще поставити щось зовсім нове. Перед цим ставили виставу «Зона», «За двома зайцями», «Ромео і Жасмин», «Хазяїн», «Чорна комедія»,«Новосельці», «Вечір», який я присвятив поколінню моїх батьків. Я намагаюсь ставити українську класичну драматургію, і сучасну також.

- Какой ваш спектакль зритель больше всего полюбил?
- Мабуть, «За двома зайцями». Це приємна весела комедія.

- Какими самыми главными качествами должны обладать ваши актеры, чего вы обычно от них требуете?
- В нашій праці не буває дрібниць, все важливо. Я від актора вимагаю діяти на сцені, як наче перший і останній раз у житті. І повинно бути відчуття ансамблю, розуміння того, що ми команда, а не тягти ковдру на себе.

- А вы играете как актер в своих спектаклях?
- Взагалі-то ні. Та колись був такий випадок. Я у Херсоні ставив п’єсу «Діти Арбату». Вистава ось-ось повинна була розпочатись, а головний актор відсутній. Треба було вирішувати: або відміняти виставу, або собою заміняти того актора. А в мене ще було тоді довге волосся, мені його швиденько підрізали і відправили на сцену. Вистава була відіграна, звичайно, це коштувало нервів. Я хвилювався, бо це ж артисти оцінювали, як грає головний режисер. Той, хто вимагав від них гарної гри, як сам тепер зіграє. Ось такі були пригоди. А взагалі я зупинився на режисурі.

- Мы можем с вами затронуть тему финансирования искусства? Как выживает сейчас театр в наше время цифрових технологий?
- Це досить болюча тема, бо мистецтво не повинно бути голодним. Театр зараз може перекрити тільки до 40% своїх витрат. А інше – це дотація держави. Ми не можемо поки що себе окупити, не можемо підняти ціни на квитки, бо люди не прийдуть. При повних аншлагах ми все одно збиткова організація. А от дві вистави нещодавно у нас вийшли за рахунок спонсорів -«Скрипаль на даху» і «Жив-був пес».

- Как вы считаете, культурная жизнь в нашем городе занимает значимое место?
- Я бачу, що інтерес до академічних театрів підріс. Люди зараз частіше відвідують вистави. Кожен театр має свого глядача. Адже ми лікуємо втомлені душі.

Юлия КЛИМЕНКО

Метки: Анатолий Канцедайло, театр Шевченко
Loading...