Неоднозначна. Харизматична. Стильна

Голос. Низький тембр ніби друкує усе сказане. Колись її кликали на радіо, ведучою. Чітка дикція, вольовий тембр і характер. А сама вона тендітна, втім сильна. Витончена, але з чіткою власною позицією. Такою Людмилу Тверську, відомого мистецтвознавця, заслуженого працівника культури України, знали рідні, друзі та співробітники.
Вона авторка сотні мистецтвознавчих статей, рецензій, альбомів, монографій. Перед написанням кожного тексту вона мала побачити матеріал, відчути настрій, розшифрувати закодоване автором, і лише потім дати мистецтвознавчий відгук. Це її правило, нею затверджений постулат. Цікаво, що часом їй було достатньо одного погляду на картину, аби упізнати художника по манері виконання, стилістиці, способу накладання фарб.
Роботи кожного вона пропускала крізь душу. Часто казала - критикують непрофесіонали. Необачним словом та зверхністю можна вбити навіть «супер-товстошкіру» людину. Митці – люди з тонкою душевною організацією. Мистецтвознавець, пишучи рецензію, має ґрунтовно пояснювати своє ставлення, тлумачення та сприйняття творчості художника. А «роздувати щоки» - то справа досить далеких від мистецтва, завжди казала Тверська.

тверская

Наввипередки з Третяківкою

Людмила Володимирівна згадувала, як дивом влаштувалася у Дніпропетровський художній музей. Тоді – дивувалася: як її, дівчисько, узяли на посаду наукового співробітника? А насправді, тодішнє керівництво музею розгледіло в юній дівчині справжнього знавця мистецької справи, закоханого у живопис, професіонала. Згодом пані Тверська очолила Дніпропетровський художній музей і досить довго у ролі директорки почувалася дивно. Втім, природна скромність не завадила виконувати справу на відмінно. Варто згадати лише один факт: в одному з відряджень до Москви пані Людмила з колегами вибирала в художніх фондах картини для нової експозиції Дніпропетровського музею. Відібрала. А потім з ясувалося, що усі обрані нею роботи трохи раніше «застовпила» Третяківська галерея.
…Ось він, справжній смак та вишуканий художній стиль. Прорахована, концептуально виважена та художньо насичена – такою має бути кожна експозиція в музеї. «Інакше – біда», - казала Людмила Тверська. Твори «не прочитаються, не заграють, не звучатимуть».

За «безшаблонну молодь»

З особливим трепетом пані Людмила завжди ставилась до молодих митців. Художники мислять інакше. Ті, хто по-справжньому талановитий, всотує в себе художнє надбання і досвід метрів, а ще має унікальну можливість творити без кон’юнктури та шаблонів. У вільному креативному просторі. Її прогресивне мислення переганяло багатьох молодших колег. «Сумнівне, дивне, суперечливе – казали ми, — згадує Сергій Бурбело, директор Музею українського живопису. - А вона наполягала – виставляємо цього молодого персонажа, і нехай, як прийде, до мене зайде – хочу познайомитися і потиснути руку. Ось так часом дивувала нас наша Людмила Володимирівна.

Мистецький антидепресант

«Мені завжди здавалося – вона житиме вічно»… Так у своєму поминальному спогаді сказав засновник Музею українського живопису Олег Наумов. «Так, безумовно вік, слабе серце… але я не уявляв роботу музею без пані Тверської. Вона мене завжди підживлювала. Коли апатія, коли в мене опускались руки під впливом суспільно інформаційного тиску я завжди йшов говорити з Людмилою Володимирівною. Ми будували плани. Часом на роки наперед. Які виставки робитимемо, кого привеземо, які відео - інсталяції зробимо для тої чи іншої експозиції. І після цих розмов я завжди виходив у піднесеному стані, з ідеями та готовий пірнати у нові проект и прямо зараз і з головою».

Вчитель – легенда

- Мені не вірилось – я працюю екскурсоводом поруч з легендою, — згадує Володимир Маліков, провідний науковий співробітник Музею українського живопису. - Людмила Володимирівна відкрила для мене музейну справу. Раділа моїм успіхам у навчанні в Національній академії керівних кадрів культури та мистецтв і наполягала на вступі до аспірантури. Я завжди намагався «підслухати» її екскурсії. Вона до кожної аудиторії зверталася абсолютно по-різному. Бо відчувала, які акценти потребує той чи інший з відвідувачів. Часто академічну подачу розбавляла «хуліганськими цікавинками», аби розрядити атмосферу та додати особливого присмаку своїй промові. Анекдоти з «перчинкою» - це вже для нашого вузького музейного кола, і вона так «смачно» вміла їх розказати, а потім щиро посміятися. Її дуже любили журналісти. Варто було лише її послухати, і людина наповнювалася купою енциклопедичних та вузькопрофільних мистецьких знань. З цього матеріалу – гріх було не зробити гарний сюжет в новини.

Жінка має бути жінкою і у 100 років

Виглядати стильно і модно для Людмили Володимирівни було непорушним правилом. Берет й шалик, — і вона елегантна парижанка… Плаття зі складним геометричним малюнком – спеціально придбане для відкриття виставки постмодерністів, і це у 77 років! У Музеї українського живопису вихідними відбуваються маркети українських дизайнерів, і ця жiнка обов’язково відвідувала дизайнерські виставки і обирала собі сукенку чи аксесуар. «Жінка – у будь-якому віці жінка», — казала Людмила Володимирівна.

«Щоб, коли я піду, ти теж добре сказала...»

Ольга Щербина, мистецтвознавець, провідний науковий співробітник Дніпровського Художнього музею:
«Саме вона проводила першу для мене, малої школярки, екскурсію Художнім музеєм, саме про неї мені захоплено розказував старший брат, саме її розкішний голос неможливо було сплутати ні з чиїм іншим, коли чула, що в тєліку хтось говорить про мистецтво... саме на неї хотілося рівнятися. Перед першою зустріччю саме з нею було страшно... страшно стати й працювати поруч з цією легендарною вже Жінкою, коли ти така молода і недосвідчена... Але, окрім того, що пані Людмила була справжнім професіоналом, беззаперечно відчувала мистецтво, бачила красу, баланс, правду, вона виявилася ще й надзвичайно тонкою і сильною водночас Людиною.
Вона завжди вміла точно сказати, тепло обійняти, щиро зізнатися, смачно пожартувати, доречно порадити, відверто порадіти... і ще багато чого такого, на позначення чого немає влучних і лаконічних слів.
Я її знаю такою. Мені надзвичайно пощастило її знати. І от, перед нашою останньою зустріччю, мені знову страшно. Страшно повірити і усвідомити, що їй вже час... страшно порушити обіцянки... Не так давно, під час прощання з одним з наших улюблених художників, закінчивши свою зворушливу промову, Людмила Володимирівна підійшла і сказала: «Щоб, коли я піду, ти теж добре сказала...»
Я ж запевнила, що таке можливо дуже нескоро. Страшно усвідомити, що сталося не зовсім так, як би хотілося... Прикро визнавати, що коли йде хтось такий до мозку кісток симпатичний і важливий, всі слова стають по-зрадницьки неточними, невагомими, напівпрозорими... Сумно вірити, що далі ми вже без цієї фантастичної жінки... Хоча саме такі, як Людмила Тверська, не помирають... саме такі відбуваються назавжди у своїй справі... в нашім житті. в нашій пам‘яті.
R.I.P. Дорога наша Людмила Володимирівна

ДОВіДКА “ДВ”

Народилася Людмила Володимирівна ТВЕРСЬКА 28 лютого 1940 у Ростові-на-Дону . Заслужений працівник культури України (2007). Закінчила Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна AM СРСР (1963). Мистецтвознавець (теорія і художня практика сучасного мистецтва). Автор книг, буклетів і численних статей про художників Дніпра. Багато років віддала Дніпропетровському обласному художньому музею, де пройшла шлях від наукового співробітника до директора.
Має наукову публікацію «Джерела формування колекції Дніпропетровського художнього музею». З 1976 р.- член Національної спілки художників України. Відзначена пам`ятною медаллю «За вірну службу рідному місту», 1998 р., Почесною грамотою Кабінету міністрів України 2001 р. та іншими нагородами.
З 2015 року Людмила Володимирівна Тверська працювала заступником директора з наукової роботи в Музеї українського живопису м.Дніпра. Обіймаючи незмінну посаду головного мистецтвознавця, Людмила Тверська виступила блискучою авторкою усіх виставкових проектів музею, займалася активною комплектацією музейних фондів творами класиків та сучасників мистецтва Дніпровського регіону, проводила екскурсії, лекції та консультації з теорії та історії українського та світового мистецтва. Не полишала Людмила Володимирівна наукових досліджень.
Відтак, за часи незалежної України світ побачили численні наукові дослідження, присвячені творчості Ігоря Єрмолова, Федора Павленка, В’ячеслава  Апета, Станіслава Юшкова, Володимира Небоженка, Олександра Рєзніка, Сергія Алієва-Ковики, Тараса Триндика, Ігоря Куделіна та багатьох інших.
Людмила Тверська була однією з інспіраторок заснування комунального підприємства «Школа сучасного образотворчого мистецтва та дизайну ім. Вадима Сідура». За сумлінну працю неодноразово була відзначена подяками. За порадою до досвідченого фахівця постійно зверталися музейники та галеристи, молоді митці, викладачі мистецьких закладів міста, співробітники Виставкової зали Дніпропетровської організації Національної спілки художників України.
20 січня 2020 року на 80-му роц і життя серце Людмили Тверської зупинилося.

Ірина Скосар

Метки: Людмила Тверська