70 років — як один день

Не часто буває так, що я виходжу з театру зі сльозами на очах. Та переглянувши в цьому році виставу «Наша кухня», яка йшла в театрі Шевченко і була тоді присвячена Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту, не могла втримати емоції. Це була робота дніпровського режисера Григорія Богомаза-Бабія. Як культурний оглядач я знаю Григорія Феодосійовича досить давно, та ніяк не можу зрозуміти, чому ім’я цієї надзвичайно талановитої людини не гримить на кожному кроці у культурному житті міста, а може й країни. Та потім згадую, що Григорій Феодосійович - дуже скромна, щира, делікатна та інтелігентна людина, яка тихо та професійно робить свою справу. Робить для людей, для своїх глядачів, працює для душі, а не заради слави та привілеїв. Вже багато років в різних театрах нашого міста йдуть його вистави, кожна з яких, на мою думку, є геніальним театральним шедевром. Хоча більшу частину свого життя талановитий режисер присвятив дітям. Він і досі залишається улюбленим педагогом талановитої молоді, завжди пишається творчими досягненнями своїх учнів, багато з яких стали великими артистами та відомими людьми.
26 травня Григорій Феодосійович відсвяткував 70 років. Хоча, звичайно, як більшість творчих людей, він виглядає молодим. Його обличчя завжди світле, привітне та усміхнене. Я дуже люблю його інтелігентні жарти та галантне вітання при кожній зустрічі.
Напередодні ювілею я зустрілася зі своїм улюбленим режисером, щоб краще пізнати душу цього талановитого митця, дізнатися про його долю та творчий шлях.

1

Народився Григорій Богомаз-Бабій у Вінницькій області у селі Кислицькому. Сім’я була інтелігентна – батько, Феодосій Леонтійович, 20 років працював директором сільської школи, мама, Докія Ананіївна, з любов’ю ростила синів. З чотирьох братів один, наймолодший Григорій, вибрав творчу професію.

Зараз Григорій Феодосійович викладає в театрально-художньому коледжі, готує акторів театру драми вже більше 35 років. Він створив там творчу майстерню «Інтимний театр імені Антоші Чехонте», де надає можливість студентам грати у виставах вже на перших курсах, проявити свій талант. Його вихованці зараз успішно працюють в різних театрах країни та знімаються у кіно.

- Григорій Феодосійович, як Ви вирішили пов’язати своє життя з театром?

- Це все Божа воля. В дитинстві я був закоханий у мистецтво. Я відвідував самодіяльний колектив, ми у 9-10 класах створили дві вистави, де я грав головні ролі. Після школи я поїхав в Теребовлю Тернопільської області вступати в училище культури, де провалився на екзамені. А на наступний рік я приїхав вступати у дніпропетровське театральне училище. І мені пощастило вступити. На останньому курсі мене вже запросили у театр юного глядача. Тоді я потрапив до когорти тих щасливих людей, які стояли у джерел ТЮГу, і зіграв свою першу роль Альоші Переверзєва у виставі «До побачення, хлопчики».

Та після цього мене одразу закликали до армії у Севастополь, де я грав у театрі флоту. У нас була така когорта моряків-акторів, багато з яких стали заслуженими та народними артистами. Після армії в мене з’явилася головна мрія – стати режисером. Я два роки попрацював актором, та потім поїхав у Харків, вступив на режисерський факультет Харківського інституту мистецтв імені Івана Котляревського, де потрапив на курс талановитого педагога Олександра Скибневського. Там була дуже сильна курбасівська школа. Там я зрозумів, що режисер – це ціла система.

Після навчання мені дали направлення у Дніпропетровський театр імені Шевченко, де я працював. Але так сталося, що в жодному театрі я не закріпив свою долю на роки, а став педагогом. Мій батько був учителем, і в нього була мрія, щоб я теж став педагогом. Але я був проти. Та бачите, батьківська мрія мене наздогнала.

- Звідки взялося Ваше цікаве подвійне прізвище?

- За документами моє прізвище Бабій, а Богомаз – це історичне. Наші діди та прадіди були Богомазами. Після революції треба було змінити таке «церковне» прізвище, і наша родина стала Бабій. А коли я виріс, то вирішив повернути собі це прізвище і носити з гордістю.

2

- Розкажіть, будь ласка, в яких містах Ви ставили вистави?

- Я мав щастя ставити вистави у 18 театрах України. Працював з багатьма чудовими акторами. Після театру Шевченко я працював у театральному коледжі. А потім зірвався і поїхав працювати в Івано-Франківський театр, а потім був режисером в Дніпропетровському театрі опери та балету. Там тоді поставив вистави «Вечорниці» та «На русалчин Великдень», в яких розкривалася наша краса і національний характер. А потім знову мене покликали в театр Шевченко, де я поставив декілька вистав: «Молода хазяйка Ніскавуорі» з народною артисткою України Лідією Кушковою у головній ролі, «Земля». Також ставив «В цьому домі переночував Бог» і «Скляний Звіринець». А коли я став викладати у театральному коледжі, в мене весь час була ностальгія по театру, тому я паралельно робив вистави в різних містах. В Херсоні, наприклад, ми створили таку знакову виставу по Ісаку Бабелю «Занепад». А в Дніпрі ще працював над виставою «Поліанна», «Дворянські вибори». Так склалося, що за своє життя я поставив в різних театрах країни близько 50 вистав, а враховуючи те, що багато вистав ми створювали у театральному коледжі із студентами, то їх кількість вже переходить за сотню. Останньою моєю виставою була «Інтимна комедія» Кауарда, яку мені вдалося поставити в 2018 році у ніжинському театрі ім.Коцюбинського. Мене туди запросила моя учениця - народна артистка України Алла Соколенко.

- Які Ваші роботи можна побачити зараз в театрах Дніпра?

- Можна побачити «Нашу кухню». Ця вистава народилася в 2015 році у зруйнованому театрі міста Сєвєродонецька Луганської області. А потім я її поставив і в Дніпрі з акторами театру Шевченко – Наталею Тафі, Нелею Ніколаєвою, Світланою Сушко. Так сталося, що у виставі зіграла і моя 10-річна онучка Ася, яка декламує у фіналі свій власний вірш.

– Розкажіть про свою родину. У культурних колах знають, що Ваша дружина Галина Бабій вже багато років працює завідуючою літературно-драматичною частиною в театрі драми та комедії. Де ви познайомилися?

-Ми жили в одному селі, але не знали один одного, а познайомилися згодом на весіллі, коли я все вчився в місті і приїхав до рідного села. Зараз йде 41-й рік нашого подружнього життя. В нас чудові діти - донька Ірина, син Ігор та гарна онучка Анастасія, яку ми називаємо Ася. Вона – наша гордість.

- З якими дніпровськими акторами Вам довелося працювати?

- Дуже приємно було працювати у знаковій виставі «Афінські вечори» з народною артисткою України Людмилою Вершиніною. Її зараз теж можна побачити на сцені театру драми та комедії. Ця вистава народилася у 2004 році, вона пройшла на сцені вже 141 раз. Також було цікаво працювати із заслуженою артисткою України Неллі Масальською у виставі «Осінні скрипки», яка багато років йшла у театрі драми та комедії.

- Достоїнство чоловіка – це його роки, - сказав мені з посмішкою Григорій Феодосійович, - мої роки пролетіли, як один день.
Нехай, Григорію Феодосійовичу, в Вашому житті буде ще багато світлих творчих років та сотні вдячних учеників.

60832807_442257649920906_300155103740952576_n 61086645_2292382114118155_7823801787483160576_n 61661748_306894460202744_1282465573749391360_n ЖЕНА

Метки: Григорій Богомаз-Бабій, театр имени Т. Г.Шевченко