Влада має ввести мораторій на ліквідацію освіти. Або попрямувати до в’язниці

Озброївшись черговим кредитом МВФ в обмін на реформи, якість яких сьогодні викликає сумніви навіть у патологічних оптимістів, українська влада продовжує наполегливу деконструкцію гуманітарної сфери нашої країни.

Цього разу в її прицілі опинилися технікуми, училища та коледжі: заклади освіти, що готують спеціалістів у галузях культури, мистецтва, медицини, педагогіки, промисловості, економіки, енергетики, металургії, транспорту та техніки.

 

Судячи з усього, кваліфіковані фахівці середньої ланки – нянечки й вихователі дитсадків, викладачі музики, балету й образотворчого мистецтва, медсестри, кулінари та кондитери, автослюсарі, сантехніки, будівельники, моряки, трактористи, водії тролейбусів та потягів – здаються нашим керманичам зайвою тратою коштів.

Зайвою настільки, що держава бажає повністю позбутися цієї обтяжливої статті витрат.

А після ампутації цього елементу освітнього пазлу Україна, вочевидь, перетвориться на квітучу та економічно потужну країну, в якій кожну копійчину мудрі державні менеджери використовують на благо громадян.

Приблизно як Сингапур, тільки в нас будуть ще й цукерки "Шалена бджілка".

 

Логіка цієї реформи виглядає хворобливою. Але вона має всі шанси стати законом: ухвалений у першому читанні держбюджет на наступний рік містить перелік з 69 закладів, що підлягають передачі на баланс місцевих бюджетів.

 

Відстороненого спостерігача це формулювання може і не налякати: мова нібито йде лише про бюрократичне перетасування закладів між різними управлінськими структурами.

Але де-факто ця "передача" означає, що українська держава знімає з себе необхідність забезпечувати роботу одного з найважливіших елементів системи освіти, залишаючи його долю на поталу місцевій владі.

Якій доведеться вирішувати не стільки, де брати гроші на функціювання цих 69 закладів освіти, скільки те, чи потрібні їм ці заклади в принципі.

І рішення місцевої влади, на жаль, можна передбачити заздалегідь.

Як показують хроніки руйнівної децентралізації освіти останніх років, утримання шкіл і вищих навчальних закладів не входить до списку пріоритетів тих, хто керує нашими областями, містами і селами.

Їх скоріше розглядатимуть як ресурс дерибану нерухомості і земельних ділянок, ніж в якості джерел знань та умінь, яких необхідно оберігати і плекати для майбутнього країни.

Тому тисячі українських хлопців та дівчат мають цілком реальну перспективу невдовзі опинитися на вулиці – за планом філігранно відіграної "реформи", яку запропонував у бюджеті Кабмін, а потім підтримали народні депутати.

При цьому сама ідея децентралізації професійної освіти є абсурдною. Адже у Запорізькій області не готують металургів виключно для потреб Запоріжжя, а транспортники у Києві не є ексклюзивною власністю столиці. Всі вони є громадянами України і працюють на неї!

Відповідальність за весь цей абсурд має нести центральна влада.

Саме вона цілеспрямовано з року в рік демонтує жалюгідні останки гуманітарної сфери, які ще залишалися в Україні початку XXI століття.

Поки скорочують витрати на освіту, дохідна частина бюджету направляється на утримання правоохоронних органів, яке збільшується щороку.

 

Що цілком логічно! Адже чим менш освіченим і соціалізованим буде українець, тим менше у нього можливостей вибудувати своє життя за загальноприйнятими нормами законності і моралі.

 

А значить, тим більша ймовірність того, що він присвятить себе алкоголізму, насильству, грабіжництву та вбивствам – так виправдовуючи утримування армії поліцейських і тюремників.

І тому не випадково в бюджеті на наступний рік передбачені 71,6 млрд гривень на МВС, 7,2 млрд на Генеральну прокуратуру і лише 4,6 млрд – на Національну академію наук.

У поліцейській державі вчені не потрібні, вони лише заважають.

Тим більше не потрібні художники, музиканти, педагоги, хіміки й металурги – учні закладів, яких планують позбавити державної підтримки.

 

Додатковим штрихом на цьому депресивному соціальному пейзажі виглядає відмова депутатів Верховної Ради внести до держбюджету додаткове дев'ятивідсоткове підвищення акцизу на алкоголь і цигарки, запропоноване Міністерством фінансів.

Напередодні голосування представники цих соціально шкідливих індустрій не соромилися відкрито говорити про те, що, оскільки виробництво того ж пива за останні чотири роки знизилося на третину, а виробництво сигарет аж на 20% за останній рік, то і підвищувати акцизи не має жодного сенсу.

Дивно, що в країні, яка не припиняє вражати показниками бідності і звідки мільйонами біжать громадяни, а територія якої тимчасово частково окупована, не зростає алкогольно-тютюнове виробництво!

Та законодавці, що не бажають чути "сумнівних" аргументів, вирішили полегшити непросте життя виробників спиртного та цигарок – далеко не вперше і точно не в останнє.

Саме їхні інтереси захищають парламентарі країни, де (за даними Центру громадського здоров'я при МОЗ) 60% курців розвивають залежність від тютюну ще у підлітковому віці, а 250 осіб щодня вмирають від хвороб, пов'язаних з палінням.

 

Країни, де пияцтво досі є хворобливою частиною культури спілкування і яка займає перше місце в світі за рівнем дитячого алкоголізму – оскільки чверть українських школярів регулярно вживають спиртні напої.

 

Так і вимальовується модель гуманітарної політики, яка вже п'ятий рік старанно втілюється в нашій державі.

Вся гуманітарна інфраструктура демонтується – під гаслами доброчинних реформ, децентралізації і життєдайних кредитів МВФ.

Ті кошти, що могли б йти на її підтримку, направляють на армію силовиків, які змагаються між собою за право першими озвучувати гучні викриття у "Фейсбуці", а потім відпускати затриманих топ-корупціонерів за величезні застави (і, на жаль, не тільки за них).

Ну, а щоб молодь, яка залишається без можливості вчитися, здобувати професію і чесно заробляти, не сиділа, склавши руки, її шпигують на кожному кроці тютюном і алкоголем – й досі аномально дешевими в нашій країні в порівнянні з європейськими сусідами.

У сьогоднішній Україні влада свідомо перетворює своїх молодих громадян на біомашин, придатних лише для поглинання дешевого питва та цигарок і набивання кишень ділків небезпечного бізнесу та їхніх політичних лоббістів і поплічників.

Теорії Мішеля Фуко про біовладу виросли у жахливих мутантів на благодатних українських чорноземах.

У підсумковому комюніке міжнародного форуму Ukrainian ID, що його в липні цього року Фонд гуманітарного розвитку України вперше провів у Каневі, світові лідери думок закликали нашу владу оберігати гуманітарну сферу. А для цього внести у третю статтю Конституції поправку про те, що право людини на гуманітарний розвиток визнається найвищою соціальною цінністю, а у 17 статтю – визначення гуманітарної безпеки як складової національної безпеки держави.

 

На тлі нескінченного протистояння держави із культурою та освітою власного народу я вже не бачу іншого способу припинити цю антигуманну війну, крім як ввести кримінальну відповідальність для тих, хто її веде.

 

Тому сьогодні є необхідністю на законодавчому рівні ввести мораторій на закриття або зміну профілю освітніх та культурних закладів гуманітарної сфери: спортивних та мистецьких шкіл, університетів, музеїв, бібліотек, театрів, цирків.

А за порушення цього мораторію має бути введена кримінальна відповідальність – як за атаку на національну безпеку й інтереси держави.

Сьогодні, напередодні остаточного голосування за держбюджет на 2019 рік, Фонд гуманітарного розвитку звертається до Міністерства освіти і науки та профільного Комітету Верховної Ради з пропозицією негайно провести громадські слухання, присвячені ситуації з припиненням фінансування коледжів, училищ та технікумів.

Поки не пізно, ми повинні внести відповідні правки до бюджетного законопроекту та зберегти їх для наших дітей!

Адже нинішня держава, вулиці якої перетворені на потоки п'яних блювотних мас, і де молодь замість навчальних закладів прямуватиме до наркодиспансерів та тюрем – явно не та Україна, заради якої тисячі громадян виходили на площі, скидали могутніх злочинців у владі і віддавали свої життя.

 

А ті українці, які й сьогодні продовжують боротьбу за майбутнє своєї батьківщини та усього цивілізованого світу, мають зрозуміти: фронт нашої боротьби пролягає сьогодні не тільки Донбасом.

Він – у кожній школі, кожному коледжі чи університеті, які опиняються під загрозою закриття.

Вороги, які протистоять нам під масками прогресивних реформаторів, не менше підступні та хижі ніж ті, хто із зброєю проривав наші кордони та півдні та сході.

Але нам життєво потрібна перемога над ними.

 

Наталія Заболотна, президент Фонду гуманітарного розвитку України,  УП.Життя

Метки: гуманитарное развитие, образование
Loading...