Війна на Донбасі – це «perpetuum mobile» владного піару

Два сюжети неправди, які мене вразили під Новий рік.

 

Перший сюжет це здебільшого позитивне сприйняття обміну полоненими, який відбувся перед Новим роком, між Україною та (ми сором'язливо не вказуємо з ким), але, от правда – з ДНР та ЛНР.

Ой, а ми ж не вважаємо їх стороною перемовин.

Хоча для обміну людей можна їх вважати стороною перемовин, але сором'язливо мовчати про це.

Ми ж любимо людей, особливо відважних військових чи хоча б і зрадників, але своїх, українських, які готові понести за зраду покарання? Любимо правда?

І торгівля з ворогами – люди за людей – це ж правильно, так? Бо наші ж повертаються з полону?

 

Але ж немає ніяких полонених, бо немає війни. Є наші заручники, яких ми виторгували у терористів, заплативши за них іншими людьми, ворожими нам людьми?

 

Ой, так у них же заручники, бо вони терористи. А у нас хто? Ми ж не терористи, отже у нас не заручники. І війни у нас немає. Значить немає і полонених. Хто ж тоді ці люди, яких ми незаконно утримували у власних тюрмах?

 

Боюся, що з точки зору українського законодавства, це незаконно затримані Україною громадяни ДНР-ЛНР чи може навіть в'язні совісті.

Але ж тоді писати "обмін полоненими" це неправда. І писати "обмін заручниками" це теж неправда. Правда така – це обмін заручниками-українцями ДНР-ЛНР та незаконно затриманими Україною громадянами ДНР-ЛНР, які з точки зору України теж є українцями.

Тобто це обмін одних громадян України на інших громадян України? Тобто у нас все-таки є громадянська війна?

 

Саме такою є правда з точки зору нинішнього українського законодавства.

Ой, а ми же не хочемо знати такої правди.

Торгівля людьми з терористами це ж на наших умовах? Чи може вже на їх умовах?

 

Ми ж за гідність стояли на Майдані і жертвували життям? А тепер виявляється, що життя важливіше за гідність, бо так забажали терористи і на це погодилися владоможці-торгаші.

І оскільки неназвана війною війна продовжується. І оскільки при владі в Україні торгаші. І оскільки терористи торжествують і виглядають миротворцями. І оскільки сірі кардинали з близькими зв'язками з головними терористом криво посміхаються. І оскільки ми не дуже педантичні та делікатні. То все значить добре, правильно?

На війні, як на війні. Ой, але у нас же немає війни. То може все невірно, і правди немає, а є лише безпринципні торгаші, які хочуть піару для себе і звання миротворця для Росії?

 

Всі отримають те, що хочуть. Українські люди будуть задоволені поверненням своїх. ЛНР та ДНР – вибачте, але в цих торгах за людей ми їх офіційно визнали, – будуть задоволені початком того процесу, якого прагне Росія. Відтак і план російський починає реалізовуватися.

План цей простий – автономія ДНР та ЛНР у складі України як федерації. Шалені витрати України на відбудову Донбасу, на якому союз Порошенко-Ахметова буде заробляти. Лише українським громадянам будуть пояснювати, що потрібно потерпіти і платити по ще вищих тарифах, далі терпіти корупцію, далі терпіти законне виведення грошей з держбюджету на всілякі оборудки всередині олігархічної сваволі.

 

В дискурсивному плані обмін полоненими-заручники це велика помилка України і в оцінках події наявна неадекватність тих українських експертів, які один одного вітають з цією типу перемогою.

 

Я не розділяю цієї радості. Я розглядаю війну, що продовжується, як "perpetuum mobile" владного піару. Тобто війна триватиме, з'являтимуться нові полонені (чи то пак заручники у владному дискурсі), і нові обміни знову і знову дозволятимуть російському Президенту виглядати миротворцем, а українському Президенту виглядати ледь не героєм.

Це дуже небезпечна тенденція, яка подається ЗМІ у викривленому сприйнятті. Перемога у війні це не повернення полонених. Полонені мають повертатися лише після закінчення війни. Без втрати гідності полонених до закінчення війни повернути неможливо.

Так я люблю людей. Але я щиро вважаю, що цінність свободи більша, ніж життя людини. Бо інакше люди не віддавали б за свободу життя. Я вважаю, що гідність теж вища за життя. Бо інакше люди би не віддавали за гідність життя.

 

..............................

 

Другий сюжет це відсутність адекватної реакції експертів та коментаторів на поздоровлення Президента з Новим роком та на "Євангеліє радості" від Адміністрації Президента, яке є блискучим та концентрованим викладом підходів нинішньої влади.

В чому ж неправда у поздоровленні Президента?

Там є три ознаки неправди. 1. У правдивому вітанні не хизуються успіхами, які справді є, але які походять з тиску ЄС та США на українську владу і не є її власними інноваціями, впровадженими через надзусилля – це незаслужені успіхи. 2. У правдивому вітанні про успіхи говорять третину часу, ще третину часу присвячують аналізу проблем на способів їх вирішення, а ще третину часу показують позитивні перспективи від вирішення цих проблем та отримання власних успіхів. 3. У правдивому вітанні не звинувачують політичних опонентів у всіх негараздах. Це брехливе поздоровлення, бо воно не містить ні правдивої оцінки успіхів, ні правдивого аналізу проблем, ні правдивої позиції державного діяча, яка би вивищувалася над позицією політика.

 

В чому же неправда "Євангелія радості" від АП?

Суть підходу "радуйтеся всі" в тому, що нам пропонують не тільки уникнути всілякої протестної активності, як раніше. Нам пропонують ще й радуватися вимушеним успіхам на тлі олігархічного рабства та млявої війни, де торгують людьми, під час стагнації та урядового "покращення", змирившись з олігархічним здирництвом та корупційним мародерством.

І ніби не радуватися не можна, бо смуток до кращого не веде. І радуватися під примусом неправдивим речам нерозумно.

Я не розділяю цієї примусової радості.

Неможливо в складній ситуації просто взяти і возрадуватися.

Шлях до радості складний, і потребує великих зусиль.

 

Сергій ДАЦЮК 

Loading...