Троє на одного у Парижі

Парламентсько-президентською республікою Україна залишається суто формально. Направду, Президент Володимир Зеленський, за допомогою ряду цілком легальних засобів, сконцентрував у своїх руках безпрецедентний обсяг повноважень, а відтак – відповідальності. Передумови його приходу до влади дбайливо створювалися п'ятьма роками копіткої праці попереднього Президента Петра Порошенка з численними попутниками та спільниками.

 

Перемогти у першому турі виборів 2014 року, П. Порошенко зміг завдяки тому, що на певний час зумів стати уособленням суспільних сподівань на реалізацію головної вимоги Майдану Гідності – зміни олігаріхчно-кримінальної системи суспільного устрою України. Ці надії було послідовно і демонстративно зневажено, коли він став Президентом. Тому наразі маємо за повновладного главу держави Володимира Зеленського.

 

За півроку його правління вже цілковито очевидно, що і цього разу демонтажу олігархічної системи не відбудеться – за допомогою кишенькової парламентської більшості та уряду вона швидко зміцнюється та самоудосконалюється.

 

Підготовлено законодавчу базу для остаточного загарбання українськими та світовими олігархами сільгоспземель, надр, стратегічних підприємств та об'єктів інфраструктури – з трубопроводами та шляхами сполучення включно.

 

Реалізується "рожева мрія" мародерів часів В. Януковича – викрасти заощадження громадян, які люди зберігають на чорний день. Мова про, ініційовану Урядом, ревізію правильності нарахування та виплат субсидій домогосподарствам за останні три роки та стягнення "зайвого" з громадян "заднім числом". В умовах триваючого збільшення комунальних платежів, заморожування заробітних плат, зростання вартості проїзду і споживчих цін, такі дії призводять і до зростання злиднів. Станом на сьогодні 14% домогосподарств в Україні витрачають більше половини усіх своїх доходів на оплату тепла та інших комунальних послуг, а тих, хто мусить віддавати на ці потреби від третини до половини сукупного доходу родини – ще 21%. Таким чином 35% домогосподарств перебувають у безпросвітній бідності.

 

Водночас влада вживає активних заходів задля ліквідації спільнот самозайнятих громадян – перед усім фізичних осіб підприємців. Стимулюються процеси виїзду з України продуктивного населення. За українського робітника і – увага (!) – за українського студента вже конкурують західні роботодавці та університети. Україна ж перетворюється на країну пенсіонерів та хворих. Ресурсів для збереження держави як системи зв'язних інституцій дедалі менше. Мова не лише про матеріальні ресурси, а і про кваліфіковані кадри – від вчителів до поліцейських. Процес набуває лавиноподібного, незворотного характеру. До прикладу: лише цього року Україну вже залишило близько 17 000 медичних сестер. Годі говорити про втрату, в умовах війни, також і мобілізаційного ресурсу країни.

 

Сама ж політична система України дедалі помітніше відновлює свою "сіамську" подібність до політичних систем Білорусі та Росії. Та сама одноосібна влада президента, монобільшість у парламенті, наростання фіскального тиску і намагання обмежити свободу слова. Все це на тлі спроб відновлення єдиного інформаційно-культурного простору України з Росією і Білоруссю, помітною творчою одиницею якого не один десяток років виступає "Студія Квартал 95".

 

Володимир Зеленський впевнено крокує до "інтернаціоналу диктаторів" пострадянського простору. Нехай до влади його привели цілковито відмінні від білоруських чи російських суспільно-політичні процеси, однак видимий результат дедалі нагадує саме їхній приклад.

 

От на такому політичному тлі, у понеділок має відбутися зустріч лідерів "нормандської четвірки" в Парижі. Формат цього саміту можна описати формулою "троє на одного".

 

Франція та Німеччина надто заклопотані власним соціально-економічними проблемами, суперечностями між країнами ЄС та намаганнями США позбутися значної частини видатків на утримання НАТО. Тому ці дві країни не мають змоги приділяти досить уваги та ресурсів україно-російській війні. Найбільше Ніколя Саркозі і Ангелу Меркель турбує збереження позірної пристойності, щоб виборці не дорікали їм полишенням України на поталу оскаженілій Росії.

 

Відтак французький та німецький лідери радо вдають, що дедалі більше довіряють запевненням росіян про те, що в Україні має місце лише "громадянський конфлікт". Є звісно "неприємний факт" російської анексії Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, але саме його, за згодою учасників паризької зустрічі, включно із Володимиром Зеленським, винесено за її рамки.

 

Стратегічною метою Володимира Путіна у найближчій перспективі є отримання згоди від Володимира Зеленського розпочати прямі, безпосередні переговори з формальними лідерами т.зв. "Донецької Народної Республіки" і "Луганської Народної Республіки". Щойно гарант додержання Конституції України та її територіальної цілісності дасть згоду на такі переговори, "республіки" перестануть бути "так званими". Вони перетворяться саме на суб'єктів громадянського конфлікту всередині України, а відтак – зникнуть підстави для міжнародних санкцій щодо Росії за агресію на Сході України. Такий результат перемовин радо привітають бізнесмени Франції, Німеччини, Італії та деяких інших країн ЄС.

 

Санкції, які запроваджено безпосередньо внаслідок анексії Криму, знищення росіянам малайзійського пасажирського літака та ін. прецедентів поступово також можна буде зводити нанівець за допомогою юридичних, фінансових та політичних інструментів. Це тривалий процес, але Росія має потужний досвід того, як робити подібні речі.

 

Володимир Зеленський майже напевне опиниться перед колективним тиском з боку Росії, Франції та Німеччини, метою якого стане нав'язати йому прямі перемовини із терористами, які вже і "переговірну позицію" викотили. "Парламент ДНР" ухвалив "закон", за яким "державний кордон республіки" проходить по лінії адміністративної межі Донецької області України із Запорізькою, Дніпропетровською, Харківською, Луганською областями та державним кордоном України з Росією.

 

Цілком байдуже, що такі дії "суперечать духу і букві мінських домовленостей", шляхи виконання яких нібито мають стати предметом зустрічі у Парижі. На тлі сіамської уніфікації структури українського режиму влади із російським, це не так і суттєво.

 

Для лідерів Франції та Німеччини важливо, бодай на деякий час, закрити "українське питання", а для "самодержця всеросійського" – продемонструвати своїм підданцям, що він, як і раніше, зберігає потенціал для повного загарбання України.

 

Утім, згода України на прямі перемовини із терористами, має усі шанси стати лише символічною перемогою Володимира Путіна у Парижі. Зрештою, ці перемовини можуть тривати ще кілька років без жодного практичного результату. Справжньою проблемою для росіян, яка не терпить зволікання – це угода на транзит російського газу до ЄС територією України.

 

Сама згода змішати до купи мінсько-нормандський процес із газом для України вже є програшною. Якщо у питаннях війни, досягнення прогресу можливе, бодай за умови визнання Росії стороною цієї війни, а не посередником у її припиненні, то у газовому конфлікті РФ таки, визнана усіма, його учасниця. І цілковиті переваги, починаючи з перемоги у Стокгольмському арбітражі, і закінчуючи юридичною і технічною готовністю до переукладення контракту на транзит, термін якого вичерпується 31 грудня цього року, тут на боці України.

 

Для Володимира Путіна є дуже важливим витягти із української сторони згоду на те, щоб майже три мільярди доларів (разом із пенею), які Корпорація Газпром винна українському транзитеру за рішенням арбітражу, можна було повертати не у грошовому, а у натуральному вимірі, себто – газом. Натомість в України вже є юридичні підстави у судовому порядку арештовувати майно Газпрому по усьому світу.

 

Нажаль, у газовому питанні, яке таки буде порушене в Парижі, Володимир Зеленський так само опиниться у абсолютній меншості. Відтак, ці перемовини краще передати на експертний рівень.

 

Успіхом для Володимира Зеленського на зустрічі у понеділок може стати сам факт проведення розмови у "нормандському форматі" та домовленість продовжити консультації на різних рівнях, без того, щоб покласти на Україну будь-які нові зобов'язання.

Костянтин Матвієнко

Політичний експерт

Блогі. УП