Прокляття політичної волі

Вже наступного року ми знову обиратимемо президента: на тлі вибухового популізму, пікоподібних очікувань і традиційного для українців шаленого розчарування у кожному попередньому обранці

 

Ми робитимемо вибір не на життя, а на смерть, як це було багато разів за останні вже майже тридцять років. І ось на тлі цих очікувань все виразнішою стає думка про пекельну пастку, яка чекає в Україні на президента. Будь-якого президента. Але особливо новообраного. Ця пастка міститься у такому популярному словосполученні “політична воля”, до якого апелюють, яким пояснюють і якого то прагнуть, то жахаються. Політичною волею пояснюють неправомірні чи просто сумнівні рішення і до неї апелюють, бажаючи швидкого розв'язання складних проблем. Але що це таке – ця політична воля і чому в ній ховається пастка?

 

Дуглас Норт і його співавтори в дуже і дуже популярній серед українських активістів, реформаторів і технократів книзі “Насильство та суспільні порядки” пишуть про два основні типи суспільних порядків: природна держава й суспільство відкритого доступу.

 

Природна держава – це, наприклад, монархія, імперія або авторитарний елітистський режим типу путінської Росії, Чилі Августо Піночета або ПАР часів апартеїду. Це такий політичний устрій, де з одного боку закон або практика реального життя надає більше прав і ресурсів елітам чи обраним групам, а з іншого – існує принаймні один суб”єкт, який або стоїть, або намагається стояти понад законом. У Росії періоду Путіна – це власне сам Путін, у царській Росіїї – цар, а в СССР – це в різні часи Сталін, Хрущов, власне ЦК КПРС.

 

У нашому досвіді лежить переконання про те, що верховний керівник може усе, варто йому лише захотіти

 

Але жодного разу впродовж існування Союзу не було такого стану справ, коли б понад законом не стояв ніхто. Закон формувався цим суб”єктом, а не обмежував його. Сталін міг би сказати словами Людовіка XIV: “Держава – це я!”, ЦК КПРС міг приняти практично будь-яке рішення без жодних консультацій з громадянами – від агресивного введення військ у сусідні крани до глибокої перебудови всередині інститутів держави. Жодне право не могло їх обмежити. Вони стояли понад правом. Приблизно як середньовічний монарх до боротьби за інвеституру в Священній римській імперії або до укладення Великої хартії вольностей в Англії.

 

Яке це має значення для України? Це значить, що впродовж майже усієї нашої історії в Російській імперії та СРСР українці мали справу з таким режимом, де існувала принамні одна агенція, яку – часом де-факто, часом де-юре – не обмежував закон. І яка мала велетенську виконавчу свободу і спроможність. На неї покладалися, від неї чекали захисту і манни небесної, до її політичної волі апелювали. У нашому колективному досвіді лежить переконання про те, що верховний керівник може усе, варто йому лише захотіти. І це не наївне марення незрілого народу, це наслідок фактично пережитого. Нині на роль того, кого не обмежує обов’язковий для всіх інших закон, чудово пасує уявний президент. Той, хто може все. Йому лише треба відчути свою політичну волю. Захотіти. Апелювання до цієї волі – улюблений трюк популістів, які розділяють громадян на невинний народ і зловорожі еліти, й обіцяють нереально прості вольові розв’язання на багатошарові, складені виклики.

 

Однак, в українському колективному досвіді є й дещо інше, і на це регулярно вказують історики. За останні роки в Україні двічі мала місце спроба створити авторитарний режим, тобто, стати понад законом – у 2004 і в 2013 роках. Обидва рази провально. Громадяни готові були ризикувати життям, але протистояти такій спробі. А значить, звертаючись і прагнучи рішень через необмежену виконавчу спроможність – політичну волю – громадяни, водночас, цієї спроможності не допускають.

 

Отут і лежить ця пекельна пастка для президента: від нього чекають повторення старої моделі поведінки – встановлення своєї суверенної волі заради добра. Подолання закону з найкращими намірами. Але при ознаках такого становлення волі повстають з усією пасіонарністю пораненого народу. “Політична воля” – це уроборос, який пристрасно кусає власний хвіст. Таке прокляття нашого часу.

 

Той президент, який зуміє подолати прокляття політичної волі, певне, стане каталізатором до перетворення України на суспільство відкритого доступу. Тобто, такого, де, наприклад, має місце не номінальне, а реальне верховенство права, й де ніхто не стоїть понад законом. Навіть президент. І – що важливіше – це розуміють, цього очікують і підтримують громадяни.

Олеся Островська-Люта, директор Мистецького Арсеналу

Новое Время

Метки: выборы
Loading...