Из греков в варяги: сможет ли Украина стать страной первого мира             

Україну часто називають "перехрестям" або "межею" між Сходом та Заходом, маючи на увазі, що вона поєднує в собі їхні риси. Але ми скоріше назвали б Україну сумішшю умовних Півночі та Півдня в розумінні економічних моделей, де "Північ" означає більш технологічно розвинені країни, а "Південь" - менш розвинені.

 

Україна справді поєднує риси - як позитивні, так і негативні - розвинених країн та країн, що розвиваються. Наприклад, низька народжуваність, старіння населення та скорочення робочої сили є демографічними особливостями розвинених країн. Водночас середня тривалість життя в Україні на десять років менша, ніж у ЄС, що робить реформування української пенсійної системи неймовірним викликом.

 

Економічне зростання у 2-3% також властиве радше для розвинених країн, хоча дохід на душу населення в Україні наразі на рівні країн, що розвиваються. Україна, як і розвинені країни, має значні соціальні зобов'язання. Водночас їй складно зібрати податки для фінансування цих зобов'язань: ухиляння від сплати податків та відплив капіталу у нас - на рівні країн третього світу. Корупція та якість державного управління, особливо в частині дотримання законів, в Україні також ближчі до "Півдня". Дещо парадоксально високий рівень корупції породжує прагнення до “великого” уряду та значного втручання держави у життя людей. Це прагнення посилюється патерналізмом успадкованим від СРСР.

 

Голосування за популістів, яке раніше було властиве країнам, що розвиваються, наразі поширюється на розвинений світ. Підхопила тренд і Україна. Проте їй, як і країнам, що розвиваються, не вистачає сильних інституцій, які є в розвинених країнах, та які допомагають їхнім економікам витримати популістів навіть у найвищих владних кабінетах.

 

Де ж Україні в таких умовах знайти сили та ресурси для зростання? Очевидне рішення - відкрити ринок сільськогосподарських земель. За розрахунками Світового Банку, це дасть близько 1,5 додаткових процентних пункту зростання ВВП щорічно. До того ж, ефект можна буде відчути майже одразу.

 

Також "на поверхні" - угода про вільну торгівлю з ЄС. Експорт товарів з України до ЄС у 2018 зріс на 19,6% порівняно з 2013 роком, і зростання триватиме з подальшим впровадженням угоди. Водночас Україні варто продовжувати підписання двосторонніх угод з іншими країнами. Експорт товарів, у яких Україна має відносні переваги, та включення українських компаній до глобальних ланцюжків доданої вартості відчутно сприятиме економічному зростанню.

 

Проте найважливіший аспект - це залучення інвестицій. Валовий приріст капіталу в Україні нещодавно становив близько 20% ВВП - рівень, співставний з європейським. У країнах, що розвиваються, цей показник є набагато вищим: близько 30%, а іноді понад 40% ВВП. Інвестицій потребують усі сектори - як у фізичні об'єкти, тобто устаткування чи інфраструктуру, так і у нематеріальні активи: знання та навички дітей і дорослих.

 

Для залучення інвестицій не треба винаходити велосипед. Необхідні умови - це забезпечення прав власності та дієва судова система. Якщо цих умов дотримано, розвиток різноманітних інструментів фінансового посередництва (якщо вони дозволені законодавством) - лише питання часу.

 

Звісно, дуже бажано урядові зменшити регуляторний тиск на бізнес та знизити невизначеність за рахунок прозорого формулювання політик, що базувалося б на правилах та даних, а не на короткострокових політичних цілях. Найбільш позитивний сигнал для іноземних інвесторів - це довіра українського бізнесу до своєї держави.

 

У розвинених країнах перед тим, як ухвалити остаточне рішення, інвестор вивчає законодавство. У країнах, що розвиваються - шукає "посередників", "гарантів" та різні обхідні шляхи. Скоріше за все, в Україні інвестори роблять і те, й інше. А тому зменшення попиту на друге було б явною ознакою прогресу.

ИлонаСологуб

CEO VoxUkraine

Лига.Бизнес