Чому Україні не потрібні парки: туристи проти фланерів

Ідея про Україну як туристичну столицю світу витає у повітрі між усіма політичними силами. У нас ніби є все – красива природа, щедрі люди, місцевий колорит. Говорити про туризм необхідно окремо – що це таке, скільки коштів приносить, які види бувають тощо. Але сказати про наші уявлення – однозначно треба.

Існує таке поняття як фланер – ті, хто бродить по вулицям, російською існує таке слово як «праздношатающийся». Поняття середини ХІХ століття з Парижу, де була представлена ціла група осіб. Метою фланера є прогулянка вулицею з спостереженням за міським життям. Нічого неправильного чи протизаконного, скажете ви? Письменниками фланерство описано як «гастрономія для очей» (Бальзак), «прямо протилежне бездіяльності (Сент-Бев), «спосіб розуміння міського середовища» (Фурнель). Проектування міських середовищ, парків, мікроскопічні елементи – це саме те, що приверне увагу гуляючої людини.

А хто такий турист? Закон України «Про туризм» визначає його як «особу, яка здійснює подорож… на термін від 24 годин до одного року… без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності». Для нас важливо, що економічне поняття туриста та фланера різниться. Філософія фланера – прогулянка, філософія туриста – відпочинок. А відпочинок має бути насиченим – це ресторани і кафе, готелі та хостели, врешті-решт, всі говорять про красивих українських дівчат. Але коли починаєш задумуватися про економічний зміст цього поняття, стає ніяково.

Для економіки турист – це вигідно. Це людина, що привезе з собою N-у кількість грошей в іноземній валюті в Україну, щоб залишити. І він має на меті залишити ці гроші.

Коли ми говоримо про місцевий колорит, завжди згадую шведських туристів, батька з сином, що самостійно подорожували. Зустрілися на сніданку у готелі в Ужгороді. Через 500 метрів – словацький кордон. Шведам набридла Польща, Словаччина та Угорщина, тож вирішили відчути «екзотики» та додати трохи ризику у життя- Ужгород, Львів, Луцьк. На пропозицію поїхати у Дніпро, Харків та Кременчук вічливо відмовилися. Мовляв, ще не готові.

Тож місцевий колорит – це не наші вишиванки, хати чи галушки, а уявлення туристів про Україну. І боюсь, що такий колорит вам не сподобається.

А фланер – скільки грошей він залишить? Зайде поїсть морозива? Облагорожуючи та створюючи міський простір, ми робимо це для себе, а не для туристів. Невже у Німеччині чи Швеції немає парків, фонтанів чи скульптур?

Для туристів такі речі – це фон між ресторанами. Приємний, але фон. Для жителів – місце буття. Хочемо більше туристів – більше кафе, пабів, ресторанів, нічних клубів, будинків терпимості та азартних ігор. Хочемо змінити буття українців – змінюємо міське середовище. Бо турист їде, а ми залишаємося тут.

Костянтин Донченко,

Експерт Аналітичного центру «Бюро економічних та соціальних досліджень»

Блоги. Левый берег

 

 

Loading...