75 лет УПА. История командира «Бешеных», не присягнувшего немцам

Неизвестные истории войны за независимость Украины. Как УПА уничтожали немецких и советских оккупантов, и как СССР делал все, чтобы об этом забыли

Василь Андрусяк

Василь Андрусяк

Василь Андрусяк народився 11 січня 1915 р. в Снятині. В 1932 р. вступив в юнацьку ОУН. В 1933 р. Василь разом з товаришами зірвав з будівлі пошти польський прапор і вивісив український. За це поліція арештувала юнака і кинула у в’язницю у Коломиї. В 1935 р. він очолив молодіжне товариство "Сокіл", а наступного року місцевий провід ОУН. В "Соколі" і ОУН в Снятині перебувала і його майбутня дружина Євгенія Гуцуляк.

Після поділу Польщі в 1939 р. переслідування українських націоналістів не припинилось. Вже за два тижні після становлення радянської влади НКВС арештувало Василя Андрусяка. Згодом його випустили під зобов’язання відмічатися щодня та він виїхав до Коломиї. В Коломиї Андрусяка заарештовують вдруге, прямо на вулиці; під час конвоювання йому вдалося втекти. Після цього виїхав в с.Зелене в Карпатах, де влаштовується вчителем. Однак довго пропрацювати не вдалось. НКВС знаходить його і там. До третього арешту не дійшло, вчителя про загрозу арешту попередили батьки учнів. Після цього Андрусяк втік в Угорщину, де потрапив до табору. Та доля була ласкава тільки до Василя. Його брата Олександра НКВС арештувало і розстріляло у в’язниці. Батьків, сестру Марію, дружину брата з дітьми вислали в Красноярський край.

В Угорщині Василю Андрусяку вдається втекти з табору. Він добрався до Відня і записався до українського легіону. Після нападу Німеччини на Радянський Союз Андрусяк повернувся на українські землі у складі батальйону "Роланд". Проголошення діячами ОУН Української Держави підштовхнуло німецьке командування до думки, що українські військові формування, які висувають власні політичні вимоги їм не потрібні. Легіон було розпущено, а українцям німецьке командування почало нав’язувати контракт з Вермахтом, який означав присягу на вірність Німеччині, а не Україні. За таких умов Андрусяк вирішив втекти з німецької армії і піти у підпілля. Андрусяку вдається дістатися Коломиї, де він очолив окружний провід ОУН. Через якийсь час стає членом Станиславівського (з 1962 р. Івано-Франківського) обласного військового штабу ОУН. Так Василь Андрусяк став одним із перших організаторів загонів УПА на Івано-Франківщині.

Бойовий шлях його загону, який з початку налічував 17 повстанців, розпочався в липні 1943 р. атакою на шуцполіцію в Городенці на Снятинщині. Наступного місяця загін успішно атакував німецький гарнізон у Тисмениці. В вересні його загін отаборився в Чорному лісі. Завдяки поповненню Василь Андрусяк зміг сформувати сотню "Змії". Для ворогів він став відомий як командир "Різун". Хоча повстанці вдавалися до конспірації, але гестапо мало достатньо своїх агентів серед місцевого населення і швидко з’ясувало не тільки хто такий "Різун", але й хто його наречена. Тож Євгенії Гуцуляк довелося піти у підпілля, де вона взяла участь у роботі Українського Червоного Хреста. Якщо гестапо не чіпало родину Євгенії, то НКВС повернувшись з радянськими військами в 1944 р. на Снятинщину скоро арештувало її 16-річнну сестру Лідію, її було засуджено до 10 років виправних робіт. Згодом НКВС арештувало і вислало в архангельську тайгу батьків Євгенії.

27 листопада 1943 р. німці для боротьби з повстанцями очолюваних "Різуном" вирішили оточити повстанців між селами Посіч і Завій. В операції брало участь 600 німецьких солдат і авіація. Але повстанці "Різуна" змогли розсіяти ворога і на додачу захопити радіостанцію. Взимку німці для ліквідації українських повстанців в Чорному лісі почали вдаватись до артобстрілів. Але їм так і не вдалося ліквідувати табір "Різуна", який розрісся з сотні до куреня "Скажені".

З наближенням радянсько-німецького фронту моральний стан німецьких солдат значно впав. Тому весною 1944 р. повстанці під командуванням "Різуна" стали намагалися проводити атаки так, щоб уникати зайвих жертв і через перемовини добиватися роззброєння німців, або здачі їх в полон. Полонених німців повстанці обмінювали на полонених українців, або на зброю, яка скоро їм мала знадобитися для боротьби з радянськими військами. Якщо з наближенням фронту німецькі солдати були деморалізовані, то червоні партизани навпаки активізувались.

20 квітня 1944 р., коли основні сили куреню "Скажених" знаходились поза табором на нього напали партизани із загону "Іскра" під командуванням Гната Кулагіна. Повстанці відступили з табору, партизани "Іскри" продовжили їх переслідування. Наступні сутички між червоними партизанами і українськими повстанцями перемістились у села Грабівка і Завій. Місцеве населення теж стало об’єктом партизанських атак. 29 квітня 1944 р. партизани Кулагіна спалили в с.Грабівка 17 хат, вбили 22 селян і двох священників. В травні 1944 р. командування Воєнної Округи "Говерла", якому підпорядковувався курінь "Різуна" почало стягати повстанські загони для проведення блокади червоних партизанів. Без підтримки місцевого населення червоні партизани в червні 1944 р. залишились без продовольства і згодом почали групами здаватись в полон. Командир партизанського загону Кулагін, комісар Телешко і начальник штабу Артамонов загинули в сутичках з загонами УПА.

8 липня 1944 р. німецькі військові атакували курінь "Різуна", який знаходився в с. Кам’янці і налічував 600 вояків. Повстанці успішно відбили німецьку атаку, після бою "Різун" відвів повстанські курінь на вершини гір Лопата і Мататів. Гірський рельєф дозволив йому вигідно розмістити особовий склад і завдати ворогу максимальних втрат, підпустивши до себе. Німці спробували провести ще одну атаку, але вона також не принесла успіху. Після цього, щоб не дати супротивнику часу перегрупуватись Василь Андрусяк оперативно сформував ударну сотню і атакував німців. В результаті німці хоч і мали підтримку артилерії і авіації, але змушені були відступити. В боях на горі Лопата німці втратили приблизно 250 солдат, а повстанці 30. Битва на горі Лопата стала однією з найбільших і найуспішніших битв загонів УПА з німцями.

Після проведення Львівсько-Сандомирської операції і встановлення радянської влади на Івано-Франківщині воїнам УПА довелося протистояти військам НКВС. 14 жовтня 1944 р. НКВС почало п’ятиденну облаву на Чорний ліс та "Різун", маневруючи, вивів курінь із блокади. Найбільш успішними операціями повстанців під його командуванням стали напад 20 грудня 1944 р. на Товмач і звільнення в’язнів з тюрми; напад 6 січня 1945 р. на війська НКВС в с. Грабівці; напад 7 квітня 1945 р. на війська НКВС в с.Посіч. Весною 1945 р. Василя Андрусяка було нагороджено Золотим Хрестом за бойові заслуги 2-го ступеню за 58 боїв з німцями і призначено командиром Станіславського тактичного відтинку “Чорний ліс”. Його курінь "Скажених" в цей період був одним з найміцніших підрозділів УПА в цей період. Протягом 1945 р. повстанці "Чорного лісу" здійснили 110 антирадянський акцій.

Зимою 1946 р. НКВС почало блокаду Чорного лісу. 24 лютого 1946 р. завдяки зраднику загін НКВС виявив криївку в якій перебував повстанський командир "Чорного лісу". Так Василь Андрусяк загинув в бою. Місце його поховання невідоме.

НКВС не лише приховувало місце поховання загиблих командирів УПА, але й робило все, щоб їх діти не пам’ятали своїх батьків. За рік до загибелі Василь Андрусяк одружився з Євгенією Гуцуляк, 10 березня 1946 р. в неї народився син. В 1947 р. НКВС змогло заарештувати вдову Андрусяка. Євгенію засудили до 10 років виправних робіт, а їх сина взяв на виховання працівник МГБ. Євгенія Андрусяк перебуваючи в ГУЛАГу робила все можливе, щоб з’ясувати місцезнаходження сина. В 1958 р. умовах "відлиги" їй пощастило і через суд отримала право взяти дитину до себе з умовою, що дитина матиме право за бажанням повернутись до прийомних батьків. Доживши до незалежності України, Євгенія Андрусяк написала спогади присвячені пам’яті командира з Чорного лісу.

Олександр Вітолін, історик

 

Метки: история, упа
Loading...
Loading...