Газ, наркотики и протест молодежи: что стоит за «началом революции» в Иране

В Ірані п’ять днів поспіль тривають найбільші за останні 8 років акції народного протесту.
Загинули кілька людей (станом на 1 січня ЗМІ повідомляють про 10 загиблих). Антиурядові демонстрації охопили понад 30 великих міст (не лише столицю, Тегеран, але також Мешхед, Нішапур, Кашмер, Шахруд, Керманшах, Рашт, Кум, Ісфаган, Шираз), але поряд з цим і невеликі населенні пункти. Люди палять поліцейські автомобілі, офіси Басідж (організації, що виконує роль народної міліції) та плакати аятоли Хаменеї.
"Контрреволюціонери", як їх називають в МВС Ірану, закликають піти у відставку й президента Роухані.
Іранські протести мають комплексні причини, як внутрішні, так і зовнішні. Про це в колонці експерта «Європейської правди»

Щодо внутрішніх причин наявний консенсус. Це – безробіття та корупція, що дуже болісно сприймається молоддю, особливо тими людьми, в яких якісна професійна освіта.
До слова, саме така молодь була каталізатором "арабської весни" в Тунісі 7 років тому.
Іранська молодь також схильна до протесту.

Річ у тім, що після укладення "великої ядерної угоди" і поступового зняття санкцій вони очікували стрімкого поліпшення свого життя, але цього не сталося. Середня іранська родина за останні 10 років стала біднішою на 15%.
Що цікаво в 2016-2017 рр. році інфляція в Ірані уповільнилася і стала вимірюватися однозначною цифрою. Така сама ситуація спостерігалася в 2009 році, коли інфляція була найнижчою за довгі десятиліття – 2,7%, але саме в цей рік вибухнули значні акції протесту проти президента Ахмадінеджада. А от зростання ВВП Ірану цього року уповільнилося у порівнянні з минулим роком майже на третину: з 6,6% до 4,2%.
Але не менш цікавими є зовнішні причини протестів у країні.
Їх теж чимало, але найголовнішими є енергоносії, наркотики та майбутня зміна керівництва Державного департаменту США.

e06f77f-2-original

Трамп відкрито підтримує протести в Ірані

Розпочати варто з останнього чиннику. Діючий голова держдепу Рекс Тіллерсон давно має конфлікти з Трампом та невдовзі може залишити посаду. Потенційним його наступником є посол США при ООН Ніккі Хейлі. Вона є одним з "яструбів" американської дипломатії та прибічників жорсткого курсу щодо Ірану – саме того курсу, який Трамп проголосив в жовтні 2017 року.
Мета нової американської стратегії полягає у всебічному стримуванні Ірану, як головного джерела терористичної загрози на Близькому Сході. Рекс Тіллерсон неспроможний проводити дану політику, тому перестановки є очікуваними. Антиурядова протестна активність в Ірані Америці дуже на руку, адже вона засвідчує, що власний народ не підтримує агресивну зовнішню політику Тегерану в арабському світі.
Це підтверджують гасла демонстрантів в Мешхеді: "Не Газа, не Ліван, моє життя – Іран". Отже, світ має побачити в цьому підтвердження справедливості нових підходів Вашингтону щодо Ірану.

Іранська влада впевнена у тому, що протести спровоковані Заходом - повідомлення КСІР

Іранська влада впевнена у тому, що протести спровоковані Заходом - повідомлення КСІР

Варто зазначити, що у нової політики США є цілком логічне економічне пояснення – боротьба за поліпшення конкурентних позицій на ринку енергоносіїв. Американський бізнес прагне збільшити частку американського сланцевого газу на міжнародному ринку, зокрема в азійському та європейському його сегмента, де сконцентровані найбільш платоспроможні споживачі. При цьому США планують наростити свою частку в рази.
Для цього необхідно посунути конкурентів.
Окрім Катара, який з червня 2017 року перебуває в блокаді, значним конкурентом США виступав Іран. Після перемоги над ІДІЛ в Сирії та Іраку Тегеран отримав спроможність збудувати газопровід через ці країни у напрямку держав ЄС. Як відомо, Іран є газовою наддержавою, у надрах якої сконцентровано 15% запасів природного газу на планеті. Як відомо, активний експорт сланцевого газу потребує, щоби його ціна залишалася доволі високою. Масований вихід іранців на цей ринок спричинить падіння цін на газ, а це – не на користь США, яким важливим є не лише збільшення частки на ринку, а ще маржинальність продажів. На цьому тлі дестабілізація Ірану видається цілком логічним, вигідним для США сценарієм.
Ще одним опонентом іранського уряду є глобальний наркобізнес.
Іран, що межує з Афганістаном (кордон довжиною 900 км) давно став найважливішим транзитним каналом для збуду афганського героїну до Європи. Щороку на підтримання інфраструктури для боротьби з контрабандою наркотиків уряд Ірану витрачає майже $1 млрд. У "нарковійнах" вже загинули понад 4 тисячі, а отримали поранення майже 13 тисяч іранських правоохоронців, і це лише за офіційними даними.
Іран обвинувачує держави-члени НАТО в тому, що вони проводять безвідповідальну політику в Афганістані. Через це в період з 2001 по 2016 роки виробництво опіуму в країні зросло з 200 до 9000 метричних тон, тобто в 45 разів.
Насправді НАТО веде боротьбу з нарковиробництвом у Афганістані, але цей бізнес є настільки прибутковим, що місцеві еліти не бажають від нього відмовлятися. Опіумні поля в країні складають площу 224 тисяч гектарів, а загальний обсяг збуту опіуму-сирцю та героїну досягає $70 млрд.
В цій схемі Іран не лише транзитний хаб, а ще й значний ринок збуту.
Понад 2,8 мільйонів іранців є закоренілими наркоманами, при цьому 67% з них вживають саме героїн. Це офіційна статистика, а реальність є ще гіршою: від 10 до 20% населення Ірану, тобто 8-10 мільйонів людей, є наркозалежними. В країні існує величезна мережа торгівців, які підтримують цю ганебну ситуацію.
Уряд Ірану веде рішучу боротьбу з наркобаронами. Це не влаштовує нелегальних наркоділків, що втрачають прибутки, тому їм вигідно спонсорувати антиурядові акції. Все відбувається за тією ж схемою, що в Ємені в 2011-2012 рр., коли торгівці катом (наркотична рослина) підтримували антиурядові сили аби дестабілізувати країну та убезпечити собі спокійні умови для роботи.
Нині наркотичний кат є головною сільгоспкультурою, що її виробляє Ємен!
Якщо в Ірані впаде теократичний уряд, то країна цілком можливо стане новим Афганістаном чи Єменом в плані вирощування наркотичних рослин з відповідними негативними наслідками для усією планети. Хоча, звісно, це – найгірші сценарії.
Та треба усвідомлювати, що поточні ж антинародні протести в Ірані напевно не стануть, ані "іранською весною", ані черговою спецоперацією "Аякс", що скинула режим Мохамеда Мосаддика в серпні 1953 року.
Хай якими є причини протестів, та медійна картинка дозволяє підкріпити тезу про правильність нового курсу Трампа щодо Ірану. Народний протест виглядає правдоподібно та якісно, це зараз для Вашингтона головне.

Олександр Мішин, кандидат політичних наук, засновник Центра дослідження Африки

Метки: Иран
Loading...
Loading...