Андрей Садовой: Если бы я сегодня подал в отставку, во Львове была бы беда

СадовойВвечері в приймальні мера Львова Андрія Садового чимало людей. Міський голова на інтерв’ю з "Українською правдою" запізнюється. Швидкою ходою заходить у приймальню, з усіма вітається за руку.

– У нас таємна розмова? - звертається він до двох відвідувачів.

Відвідувачі відповідають, що ні. Садовий запрошує їх, свого прес-секретаря і УП разом до кабінету.

Один із гостей – киянин Олександр Красовицький, засновник магазину "Довженко. Книги. Кава. Кіно". Він приїхав до Садового з ідеєю відкрити подібний магазин у Львові. Питання у приміщенні. Садовий просить принести концепцію і мотивує: за умови популяризації української книги у Львові буде можливість орендувати приміщення навіть за одну гривню.

Зустріч триває не більше 10 хвилин. По закінченню Садовий дарує гостям фігурку порцелянового янгола. Пізніше виявляється, що подарунки у Садового є для усіх – починаючи від значків з логотипом міста, закінчуючи книжками про місто. УП на згадку про інтерв’ю Садовий дарує жовто-блакитний браслет, що сплели місцеві пластуни. Говорить, що такі самі дарував канцлеру Німеччини Ангелі Меркель і колишньому президенту Грузії Михайлу Саакашвілі.

Після дострокових парламентських виборів, в яких партія "Самопоміч" отримала майже 11% голосів виборців, у Садового з’явилося більше можливостей спілкуватися з політиками першого ешелону, хоча він заздалегідь відніс свою кандидатуру на непрохідне 50 місце.

"Самопоміч" запросили до коаліції, а пізніше БПП публічно запропонував Садовому посаду першого віце-прем’єра, на яку він не пристав.

"Дії Садового – похід за президентською булавою", - пізніше в інтерв’ю УП скаже один із лідерів БПП Ігор Кононенко.

Сам Садовий уникає прямої відповіді на запитання  про президентські амбіції, називаючи себе президентом Львова.

У своєму першому великому інтерв’ю після парламентських виборів Садовий розповів про пропозиції, які лунали за закритими дверима, про те, чому його пов’язують з Коломойським, як він до цього ставиться, і чому у партнерів по коаліції немає 100% довіри.

– Ваша політична сила "Самопоміч" стала парламентською партією. Чому ви вирішили піти в велику політику?

– Я не розділяю на "велику" і "малу" політику. Треба просто кожному добре робити свою роботу. Тим більше, в такий непростий час для нашої держави. Коли були оголошені дострокові президентські вибори і вибори Київського міського голови і ради, дуже багато людей пропонували мені брати у них участь. На що я сказав, що це некоректно і неможливо.

Через Facebook я звернувся до киян із закликом - подайте мені пропозиції. Хто, на вашу думку, гідний бути депутатом Київської міської ради. Плюс звертався до своїх друзів, знайомих, колег. Ми отримали список з 200 осіб. Почали вести дискусії, спілкуватися, хоче людина, не хоче… Деякі люди не підходили, тому що ми побачили, що це не те, що мало би бути на сьогоднішній день. І в результаті ми вийшли на двадцятку. Ми робили все максимально публічно, люди також долучалися і говорили, чи гідні ці люди, чи ні.

В процесі деякі прізвища відпали. І таким чином сформувався список до Київської міської ради. В списку, до речі, член партії "Самопоміч" зайняв 21-ше місце. А 20 людей – це позапартійні, самодостатні кияни, які зробили себе самі.

Я звернувся до киян з проханням, щоб вони підтримали список "Самопомочі" до Київської міської ради.

– Як формувався список "Самопомочі" на парламентські вибори? У вас є всього кілька людей, які входять до лав партії. Є представники середнього бізнесу, є Реанімаційного пакету реформ, є партії "Воля". Ви також анонсували союз з "Демократичним альянсом". Як ви домовлялися і чому не вийшло із "ДемАльянсом"?

– Сьогоднішня праця "Самопомочі" в парламенті дає мені дуже великий оптимізм. Ми зробили правильний вибір. В більшості це є хороше, здорове ядро.

Наприклад, Ганна Гопко. Я їй пропонував очолювати список до Київської міської ради. Вона тоді чесно сказала, що займається законотворчою роботою в межах країни, готує законопроекти і не може пристати на мою пропозицію, тому що є інші люди, які це краще будуть робити в Київській міській раді.

Коли постало питання парламентських виборів, я зустрівся з нею і говорю: "Ганно, ти в Київську міську раду не хотіла йти, тому я роблю тобі пропозицію, щоб ти очолила список до Верховної Ради". Вона деякий час подумала, дала свою згоду. Поза тим, що вона мала пропозиції від усіх інших партій.

–  В її кандидатурі була зацікавлена партія Порошенка. Вони навіть на вас образилися за те, що ви забрали Гопко собі. Це дійсно так?

–  Я не знаю. Мені про образу ніхто не говорив. Життя покаже. Але те, що я знаю… (мовчить – УП) ...ви, напевно, більше знаєте. Ви ж журналіст, ви ж спілкуєтесь з багатьма відомими людьми. Я не маю стільки часу на спілкування, як ви.

–  Мені здається, що під час коаліційних перемовин у вас був доступ до політиків першого ешелону набагато більший, ніж у нас.

Та ви знаєте, я ж насправді більше часу працюю тут, у Львові. Я в Київ приїжджаю, можливо, раз на два тижні. Приїжджаю на один день. Є багато питань по міністерствах, що треба вирішувати в інтересах громади Львова. Звичайно, стараюся знаходити час на спілкування колегами по фракції. Мені і їм це важливо, тому що є певний політичний досвід.

Якщо повертатися до парламенту і до принципів формування списку, то ми старалися робити ставку на критерії порядності, професійності і патріотичності. І таким чином цей список був сформований. Багато людей боялися, не йшли. Дуже багато людей мали інші спокусливі пропозиції. Якщо говорити про "Демократичний альянс", я два рази зустрічався з паном Гацьком. Ми з ним говорили про вибори в контексті того, для чого йому потрібна Рада. Тому що він депутат Київради.

Він говорив, що в Київраді йому є гідна заміна. Коли ми вже фіналізували процес домовленостей, я йому запропонував: "У вас у "Демократичному альянсі" є певна кількість хороших людей, і ми готові з вами тісніше працювати". Але я розумію, що на той час рейтинги "Громадянської позиції" Анатолія Гриценка були достатньо високими, і молоді колеги вирішили піти з ним, тому що там вони бачили свою гарантовану прохідність. А все інше ви вже знаєте.

–  Більшість людей у списку "Самопомочі" не йшли з вами роками пліч-о-пліч. Вам не страшно, що вони можуть зрадити: вийдуть з фракції або не виконають домовленостей?

–  Жодних домовленостей ні з ким у мене принципово не було. Мене можна обдурити раз. Є така річ як інтуїція. Коли спілкуєшся з людиною, то бачиш, пішов би ти з нею в розвідку чи ні. Я ж рішення ухвалював не самостійно. Зі мною було багато моїх колег. Ми радилися і спілкувалися.

Знаєте, рішення треба було приймати швидко. Тому час покаже, чи доброю дорогою ми пішли. Але ще раз наголошую: цей місяць роботи в Раді робить мене великим оптимістом стосовно цієї потуги і того прикладу парламентаризму, що показує "Самопоміч".

Хочете вірте, а хочете – ні, але моє переконання: останні 10 років парламентаризм в Україні був прибитий бетонною плитою. І зараз мої колеги пробують парламентаризм відродити. Що, звичайно, багатьом не подобається, але це вже інша тема розмови.

Кому не подобається? Ви говорите про колег по коаліції?

– Мені було би комфортніше, щоб про парламентську роботу ви спілкувалися з моїми колегами з "Самопомочі". Тому що я не є депутатом Верховної Ради.

– Так, під час парламентської кампанії ви балотувалися під номером 50, розуміючи, що не прохідний. Яким чином можна взаємодіяти зі своєю фракцією не маючи депутатського мандата? Ви навіть зараз абстрагуєтеся, говорячи: "Поспілкуйтеся з людьми, які в парламенті", але ж це так само ваша відповідальність.

– Безперечно. Просто кожен має робити свою роботу. Я – міський голова Львова. Я відповідаю за функціонування міста. Мої колеги стали депутатами Верховної Ради. Вони відповідальні за якісну працю в парламенті. Кожен має свою роботу – контролювати, впливати. Знаєте, найцінніше – це ідеологічний контроль. Інший контроль не працює і не діє взагалі.

– З вами консультуються зараз, перебуваючи вже в парламенті? Яким чином це відбувається?

– Фактично кожного дня я телефоном спілкуюся з Олегом Березюком, часто спілкуюся з Ганною Гопко, Семеном Семенченком. З Соболєвим час від часу зідзвонюємося, з Олегом Лавриком. Безперечно колеги мені телефонують, коли у когось з них є питання. Якщо вони потребують якоїсь поради чи мудрої думки – я завжди готовий бути корисним.

– Все ж таки, щодо вашого непрохідного 50-го місця. Вам не здається, що люди голосували за партію, щоб побачити в парламенті саме вас?

–  Я чув дуже багато різних думок і версій. На початку виборчої кампанії нас питали, який % голосів виборців ми отримаємо. Ми сказали, що отримаємо 12% плюс-мінус 3%. Ми і отримали результат згідно наших прогнозів.

Чи могли ми отримати більше? Так, могли. Напевно я повторюся, але скажу, що новообраний парламент не відповідає очікуванням мешканців України. Люди хотіли виборів за пропорційною системою і відкритими списками. Влада побоялася це зробити. В результаті в парламенті присутні люди, які там були усе життя – у тій чи іншій іпостасі.

І "Самопоміч" як біла ворона. Ну, є ще пару людей в інших фракціях. Я бачу, як зараз вони навіть тримаються разом. Їх об’єднує загострене відчуття справедливості, що є і в колег з "Самопомочі", і в певних колег з інших фракцій.

– Ви сказали, що "Самопоміч" є білою вороною. Ви дійсно відрізняєтеся від ваших парламентських колег. Наприклад тим, що від вашої фракції на наради до спікера ходить не 1-2 людини, а шестеро. Ваша фракція також хотіла заслухати кожного міністра окремо і т.д. Така поведінка дивує ваших колег і в парламенті ширяться розмови, що "Самопоміч" буде першою фракцією, яка вийде з коаліції. Це можливо?

– Я за те, щоб коаліція працювала довго і ефективно. Це раз. На переговори йдуть люди, які мають відповідний фах і вміння. Це правильно. Тому що йде керівник фракції, його заступники. Щоб ухвалювати виважене рішення, вони беруть фахівця, який розбирається в темі. Це нормально, що наші депутати хотіли заслухати кожного міністра. Це ненормально – не бачити і не слухати міністрів. Адекватні речі, що вважаються нормою у всьому світі, ми сприймаємо як неадекватні.

– Не ми, а ваші колеги.

–  Так це велике запитання, з ким ми маємо справу.

– Що вам не подобається в роботі парламенту зараз, що хотілося б змінити?

– Я б однозначно зменшив кількість депутатів рази в два. Коли Україна здобула незалежність, ми мали 52 мільйони українців і тоді було 450 депутатів. Зараз у нас 40+ мільйонів і мати тих самих 450 депутатів - абсурд.

Напевно, я би робив двопалатний парламент. Думаю, було б більше користі. Верхня палата мала би студити напір нижньої палати.

Я би багато чого змінив. Але це не в наших силах сьогодні. Парламент такий, який є. Тому треба робити все можливе і неможливе, щоб спонукати колег-парламентарів працювати в інтересах України, дотримуватися підписаної угоди про коаліцію і бути максимально відкритими і прозорими.

– Наскільки правильним був бюджетний процес?

– Звичайно, це неправильно. Має бути фаховий, підготовлений документ, який має системно розглядатися на засіданнях парламентських комітетів. Майданчиком для дискусії в першу чергу мали б бути бюджетний комітет та інші профільні комітети і безпосередньо парламент.

І оцей натиск: "Давайте вже, негайно, на вчора" є неправильним. Він призведе до того, що бюджет не відповідатиме реаліям сьогоднішнього часу, тому що не буде достатньо продуманим.

Мені здається, що колеги, які дуже давно працюють в уряді і дуже давно є депутатами, так і не зрозуміли, що в країні щось змінилося. Вони вважають, що усе і далі так само. Що замість однієї одіозної фігури прийшла інша, не настільки одіозна. Вони не відчувають оцього вітру перемін, що присутній в Україні сьогодні.

– Але новий уряд призначили нещодавно. Кого ви маєте на увазі?

– Та в міністерствах люди працюють…

Ви маєте на увазі чиновників?

– Ну а хто це все готує? Що, міністр це готує? Нові міністри ще в кабінетах не знають, де який телефон, куди дзвонити. Апарат міністерств працює усе життя і насправді він робить всю основну роботу.

Чи влаштовували вас принципи формування уряду? Чому все ж таки уряд сформований за квотним принципом, що б там не говорили?

– Я категоричний противник квотного принципу. Ми були послідовні, пропонували людей для розгляду. Та ж сама Яресько, той самий сьогоднішній міністр аграрної політики. Ми пропонували його, не відстоюючи, тому що якби хтось запропонував іншого – будь ласка. Виключно такий підхід. Треба сьогодні брати найкращих, кращих від тебе. Я завжди так роблю в своєму житті, і це показує правильність.

"Я відповідальний за це місто. Не можу здати повноваження і піти. Його розграбують за півроку"

­­– Були розмови про те, що вам кілька разів пропонували стати прем’єр-міністром. Як це відбувалося і чому не погодилися?

– Після виборів була зустріч з президентом України Петром Порошенком. За деякий час ми зустрілися разом - Петро Порошенко, Арсеній Яценюк і Володимир Гройсман. Тоді стояло питання яким чином має будуватися коаліційна угода.

Наскільки я розумію, був проект коаліційної угоди, підготовлений президентською командою. Також були напрацювання з боку Арсенія Яценюка.

Я їм запропонував йти іншою дорогою: перенести процес написання коаліційної угоди в парламент. Провести круглий стіл за участі представників фракцій і починати працювати. Ми домовилися про делегування трьох людей від кожної фракції. Координатором цього процесу була Оксана Сироїд, яку потім всі одностайно запропонували на посаду віце-спікера. Вона є одним з найбільш фахових нардепів і є глибоко порядною людиною.

Мені робили різні пропозиції. Але я завжди говорив те, що говорю сьогодні і вам - працюючи міським головою і маючи свою каденцію, що закінчується наступного року, маючи надзвичайно складну ситуацію в міській ради, де більшість мають депутати від "Свободи", які не поділяють мою роботу, і ми маємо серйозні протиріччя, було би некоректно і непорядно з мого боку розглядати будь-які пропозиції. Причина – мене обрала громада Львова. Я міській голова і відповідальний за це місто. Не можу взяти, здати повноваження і піти. Що тут буде? Тут все місто розграбують за півроку.

– А була пропозиція йти працювати на посаду прем’єр-міністра?

– Це ми говорили в форматі президента, прем’єр-міністра і пана Гройсмана. Я сказав, що це взагалі некоректно обговорювати такі речі. Тому що є Арсеній Петрович, якого обрали під час виборів. Його партія отримала найвищий відсоток. Безперечно, прем’єром в Україні має лишатися він.

Знаєте, завжди є якісь різні пропозиції. Але я реаліст. Ще раз наголошую, в цей складний час кожен повинен добре робити свою роботу. Крапка.

– Щодо пропозиції першого віце-прем'єра. Це була публічна заява двох партій –НФ і БПП. Ви знали, що вони вам публічно це запропонують?

– Ні, це для мене була несподіванка. Я прочитав новину на сайті "Української правди".

Вам на той час не здалося, що це - певний тролінг з боку політичних партнерів?

– Знаєте, мене мало хвилює, хто що мав в голові. Для мене це була прекрасна нагода запропонувати Наталю Яресько на посаду віце-прем'єр-міністра, який би курував економічний блок. Щоб вона собі підшукала міністра фінансів і міністра економіки.

– Тобто раніше ви її кандидатуру не пропонували?

– Ні, набагато раніше говорив з нею і набагато раніше пропонував її кандидатуру. Вона насправді дуже довго думала, зважувала, чи пристати на пропозицію працювати в уряді.

Вона високопорядна людина і розуміє, що це один з найвищих викликів в житті. Вона українка, її батьки і дід українці. Для неї Україна – це країна, для якої вона готова віддати все, що вона має. Вона її любить. І вона свою любов зараз проявляє цією важкою працею.

Вона пішла у надзвичайно складний процес. Їй будуть створювати тисячі проблем. Тільки віра в Бога має їй допомогти, її твердість і підтримка світового кола фінансистів, тому що вона відома серед цього кола.

– Перший заступник голови фракції Петра Порошенка Ігор Кононенко в інтерв’ю УП озвучив думку, що ваші дії – це похід за президентською булавою, і що ви вмієте грати вдовгу. Прокоментуйте.

– Я є президент міста Львова, і я гордий з цього. Насправді коли ти народився у Львові і тебе громада обрала мером Львова – це найвище, що ти можеш мати.

– В Україні немає посади "президент міста Львова".

– Насправді у нас є голова міста, а у наших колег-поляків називається "президент міста".

Перефразую питання. Чи ви маєте президентські амбіції країни Україна?

– Я взагалі вважаю розмову на цю тему некоректною. Моя амбіція – бути успішним і добре робити свою роботу. Сьогодні у нас є діючий президент, і усім нам потрібно робити все можливе і неможливе, щоб допомогти йому бути успішним не одну каденцію. Щоб він не думав, хто має працювати далі.

Тобто я не думаю на тему президентських амбіцій, тому що у мене голова болить з ранку до вечора через велику кількість проблем, що я повинен вирішувати в цей складний час.

Починаючи з лютого зі стін Ради або Кабміну не вийшов жоден серйозний нормативний документ, який би сприяв зміні життя для місцевого самоврядування. Стає ще важче працювати. Є тисячі проблем, що треба вирішувати.

В мене велика надія, що "Самопоміч" буде тим локомотивом, який витягне місцеве самоврядування на іншу орбіту розвитку, нормальну. Тому що без місцевого самоврядування не буде країни. Мені страшно від того, що багато урядників цього не розуміють. Тому що за 10 місяців не вдарили палець об палець.

– Ви багатьох критикуєте. Між тим є думка, що ви не пішли працювати в уряд, тому що не хочете брати відповідальність на себе і боїтеся отримати негатив від суспільства.

– Здається, я логічно вам озвучив відповідь на ваше запитання. Я є діючий міський голова Львова. Більшість в міській раді складають депутати, які дуже критично ставляться до моєї роботи.

І якби я сьогодні подав у відставку з посади голови міської ради, у Львові була би біда. Тому я не маю морального права це робити ніяким чином. Я не маю права сьогодні розглядати ту чи іншу посаду. Це було би некоректно.

І мої колеги чомусь цього не хочуть зрозуміти. Вони мислять, знаєте, ходиками – от той туди, той туди. Ну це нонсенс! Та нехай кожен робить свою роботу. Якщо в нашій країні кожен голова сільської ради, кожен мер, кожен голова обласної адміністрації будуть працювати з ранку до вечора, країна буде нормально розвиватися.

– Яка зараз у вас ситуація з ВО "Свобода"?

– Ну як? У мене з ними 100 судів. Це приблизно 100 ухвал, за які проголосувала міськрада, а я наклав вето. Вони його подолали, а я звернувся в суд. Це безпрецедентна ситуація взагалі в Україні. Я відстоюю позицію місцевого самоврядування тут на місці.

– Ваш конфлікт з ВО "Свобода" можна вирішити тільки виборами?

– Однозначно. По-іншому ніяк не вирішиш. У них фракція потрошку сиплеться, на кожному засіданні виходить чи троє, чи п’ятеро людей. Але насправді ситуація дуже складна.

– А де гарантія, що після місцевих виборів зміниться політичний ландшафт Львова?

А хто сказав, що ми сьогодні можемо щось прогнозувати? Робота має бути кожного дня. Будуть вибори. Перш за все треба знайти якісних, хороших кандидатів. Просити громаду, щоб вона їх підтримала, була відповідальною за тих, кого обирає. Спитайте пересічних мешканців, чи знають вони депутатів місцевих рад. Можливо, вам назвуть одне прізвище.

"Коломойський працює в Дніпропетровську, я - у Львові. Що мені з ним мати?"

– Ви сказали, що ви витратили на передвиборчу кампанію 27 мільйонів гривень.

– Так.

–  Яким чином фінансувалася передвиборча кампанія "Самопомочі"?

– В більшості – людьми, які йшли за списком. Хтось давав більше, хтось менше. Якусь суму давав Іван Мірошниченко, Ганна Гопко. Насправді кожен у міру своїх можливостей. Була невелика кількість людей зі сторони, які давали невеликі суми.

Ми витрачали кошти на рекламу на телебаченні і радіо, а також купували борди. Кожна хвилина має свою ціну, це публічна інформація, можете підняти і подивитися усі угоди.

Ми не витрачали кошти на оплату оренди офісів, техніки чи машин, тому що мали дуже велику прихильність в усіх регіонах.

Ми не платили жодної гривні спостерігачам на виборах. Як правило партії витрачають на це шалені кошти. Тому ми вклалися в суму в 27 млн грн. Якби в країні була інша ситуація, можна було б витратити ще менше, але політична реклама дуже дорога.

Наприклад, ми не змогли розмістити рекламу на "5 каналі" через високу ціну, а з точки зору ефекту – ні. Ми розміщували рекламу на телеканалах з найбільш прихильною до нас аудиторією - ICTV, "Новий канал", 1+1, 2+2, 24 канал. Можливо, ще якісь невеликі. Тобто у нас не було реклами на Інтері та "5 каналі". Там взагалі згадок про нас не було.

Напередодні парламентських виборів телеканал "Інтер" показав відео з дня народження Януковича, де ви зафільмовані разом з олігархом і нинішнім головою Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським. Як ви розцінюєте появу такого відео?

– По-перше, під час мого перебування на дні народженні там були усі голови обласних адміністрацій і рад, усі члени Ради регіонів. Ця Рада збиралася час від часу, і якраз на цей день було призначено її зібрання.

Також там були присутні нардепи, голови усіх судів, найбагатші українці, які також вітали президента. Я бачив, що це знімають. Мені було важливо подарувати йому мудру книжку. Це перший том послання Митрополита Андрея Шептицького. Потім я йому ще другий подарував. Якщо би він читав ці послання, то закінчив би по-іншому, ніж є сьогодні. А хто там ще… Процес привітання тривав 10 хвилин. Нас привезли автобусом від готелю "Ялта", а потім відвезли туди ж.

Моє питання стосувалося іншого. На вашу думку, чому телеканал "Інтер" показав це відео?

– Напевно, їх попросили.

Влітку розпочалася інформаційна війна між Коломойським і екс-головою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним, який є співвласником телеканалу "Інтер". Вас використали у цій війні?

– Знаєте, я з Льовочкіним і з Коломойським маю відносини такі, як з вами. От ви зі мною сьогодні спілкуєтеся. Ми з вами спілкувалися рік тому, а перед тим ніколи в житті не бачилися. Може, й не будемо бачитися. Я знаю про існування цих людей. Я спілкувався з Льовочкіним, коли він очолював АП, тому що він готував візит президента у Львів.

Пан Коломойський приїздив з коротким візитом у Львів. Ми з ним говорили про футбол. Я йому передзвонював раз – питав його по футбольних речах. Після того жодного разу не спілкувалися, не бачилися і не зідзвонювалися. У мене нема потреби. Він працює в Дніпропетровську, я - у Львові. Що мені з ним мати?

Вам же ж відомо, що "Самопоміч" пов'язують з Коломойським?

– Знаєте, у нас звикли, що всі з кимось є пов’язані. Всі шукають якісь страшні зв’язки. Така українська політика. Я по філософські ставлюся до того бруду, що є в нашій політиці. Якщо бруду багато, він сам відпадає. Якщо мало – це корисно для здоров’я.

У нас партії були як продовження тої чи іншої бізнес-структури. "Самопоміч" – це нетипова річ української політики. Але типова для європейської. Це самодостатня жива партія, що об'єднала мудрих людей. Ми є дуже молода партія.

У вашій фракції також є бізнесмени.

– Є декілька людей, які полишили бізнесову діяльність і перейшли на повну працю в парламент. Наприклад, Олексій Скрипник, генеральний директор ІТ-компанії Eleks Software. Він давно говорив, що вирішив перейти в іншу площину. Він найняв директора, якому передав всю сферу управління. Він сьогодні повністю займається політикою. Або Олександр Данченко, який створив потужну компанію "Дата груп", і він відійшов від керування цією компанією. Він займається політикою.

Данченко, Скрипник давали кошти на кампанію?

– Так, безперечно.

Це не ставить вас в залежність?

– В жодну! Та послухайте, 27 мільйонів гривень… Їхні внески були дуже невеликими.

Ви могли б самі профінансувати цю кампанію?

– Думаю, що так, якби продав певну частину акцій. У мене немає живих грошей. Те, що є – активи, що працюють. Це медіа-холдинг.

Пов’язування з різноманітними бізнесменами вам шкодять чи не мають жодного значення?

– Знаєте, якщо я в житті зустрічався з тою чи іншою людиною, хтось може фантазувати і пов’язувати. Під час виборчої кампанії я чув, що Садового підтримує: а) Сергій Льовочкін; б) Василь Хмельницький; в) Ігор Коломойський. Само собою, чув про Бориса Колеснікова.

З Колесніковим вас пов’язували ще до виборчої кампанії.

– Ахметова називали. Називали всі прізвища олігархів. Вони як правило когось фінансують. Чи мав я пропозиції від більшості з них? Так, мав. Мені пропонували.

Профінансувати?

– Ні. Люди пропонували підтримати, помогти. На що я сказав: "Ні, вибачте, дякую, ваша допомога наразі не потрібна".

Всі перераховані вами люди це пропонували?

– Ні, частина. Не буду називати, тому що це буде некоректно з моєї сторони.

А що вони хотіли взамін?

– А що хочуть бізнесмени в політиків взамін? Купити якісь місця, чи якісь інші преференції. Я не знаю, тому що я не заходив в переговори. На пропозицію підтримати я говорив: "Дякую, наразі це не потрібно". "Ок, нема питань".

Скоріше світоглядне питання щодо Коломойського. Зараз він офіційно чиновник, який контролює деякі добровольчі батальйони. Він має величезний медіа-вплив - канал 1+1. Він контролює Дніпропетровську, частину Запорізької і Одеську області. До чого, на вашу думку, це може призвести?

– Я його дуже погано знаю. Напевно, він робить те, що йому дозволяють. Бо бізнесмен в країні, що побудована на принципах олігархії, робить те, що йому дозволяють.

Дозволяє хто?

– Ті, хто дозволяють. Ми ж сьогодні маємо президента, прем’єра, Верховну Раду. Думаю, це питання треба адресувати керівникам держави. На моє глибоке переконання, багаті люди повинні показувати іншим приклад, як треба сплачувати податки, що вони є патріоти цієї держави. Це раз. Тому що робочі місця – це є важливо, сплата податків – це надзвичайно важливо.

Якщо говорити про медіа, то ця частина дуже слабка, бо Росія мала дуже добрий грунт в Україні. Їхня інформація лягла на грунт, який робили більшість медіа нашої держави, погоджуючись на ті чи інші маніпулятивні речі, або даючи високий відсоток російських фільмів, російської естради й інших речей. Тому це треба зараз все переглядати.

Взагалі більшість медіа знаходяться в критичному стані, вони не можуть бути самодостатніми. Якщо забрати цю фінансову підпитку, вони просто позакриваються. Тут і Національна рада з телебачення і радіомовлення має дуже багато працювати. Тут є праця для всіх. Але має бути конкуренція. Я великі надії покладаю на суспільне мовлення. Але я би хотів, щоб воно дійсно було суспільне, щоб це не був підрозділ міністерства інформації.

До речі, як ви ставитеся до його створення?

– Я цього не розумію. Тому що мені здається, що, наприклад, ваш сайт "Українська правда" чи інші медіа роблять набагато більше, ніж будь-які урядники в плані просвітництва, промоції чи подачі об’єктивної інформації. Тому я цього не розумію. Можливо, просто я багато чого не знаю. Може, я не маю якоїсь важливої інформації. Можливо, є якась таємна інформація, вона спонукала до такого рішення – створити таке міністерство. Якщо буду знати, то, можливо, з вами поділюся своїми думками.

Повернімося до попереднього питання щодо Коломойського. Ви сказали, що ви його погано знаєте. І?

– Напевно, я не можу бути хорошим експертом стосовно його діянь. Напевно є люди, які краще розбираються: аналітики, економісти, фахівці з медіа. Я є міський голова Львова. Де Львів, де Дніпропетровськ? Це трошки далеко.

"Мій медіа бізнес працює в інтересах держави"

Щодо медіа. В інтерв’ю журналу "Новое время" ви говорили: "20 років тому моя родина взяла участь у створенні радіо "Люкс" у Львові. Це була маленька радіостанція, а сьогодні великий медіа-холдинг, який дає моїй родині нормально себе почувати. При тому, що 95-97% медіабізнесу в країні збиткові". За рахунок чого вам вдається отримувати такі прибутки?

– По-перше, медіа-холдинг прибутковий, він не дотується. Сам процес заснування… У нас був принцип, що ми інвестуємо усі отримані кошти. Я ніколи не мав дорогої машини чи помешкання. Вже після одруження у дорослому віці воно стало необхідністю. Дружина отримує винагороду за свою працю і це відображено в декларації. Медіа в плюсі - дійсно безпрецедентний для нашої держави випадок. Тому що є дуже грамотний толковий менеджер – Роман Андрейко. Ви можете з ним поспілкуватися.

Ви також зазначали, що медіа – це зброя. Розповідали, що люди Януковича вам робили пропозиції продати медіа-холдинг.

– Вони не говорили, що вони від Януковича. Ми вираховували, що ці люди пов’язані з певними людьми у владі. Я їм сказав: "Ні, і ще раз ні". Під час війни продавати зброю ворогу – злочин.

Тобто ваші медіа – це ваша зброя?

– Ні, це бізнес, що працює в інтересах всієї держави. Отримавши такий бізнес, ворог би використав його для шкоди.

Успіх каналу 24, радіо "Люкс", радіо 24 складається з великої довіри. Її легко зруйнувати, якщо займатися джинсою і іншими непристойними речами. Має бути чітка лінія на об’єктивну і правдиву інформацію. Подобається це комусь чи ні.

Ви прекрасно розумієте, що якби ситуація в країні не змінилася, ви б зараз зі мною не говорили. Напевно, я б був десь у "местах отдаленных". Певно, і медіа б у мене не було. Тобто ми ризикували усім, що мали. Але просто коли дивишся на своїх дітей і хочеш, щоб вони жили в нормальній країні, то якось про це забуваєш і йдеш вперед.

У 2011 році ваша дружина продала 3% акцій медіа-холдингу на 3 мільйони гривень. За рахунок цих коштів ви збудували будинок.

– Не збудували. Ми купили недобудований будинок. Плюс ми продали свою трьохкімнатну квартиру і кошти від цього витратили на купівлю цього будинку. Потім потрібно було усе доробити до кінця, і дружина Катерина позичила мільйон гривень у телерадіокомпанії як позику, що ми маємо повернути.

Така ціна акцій викликала чималу дискусію у львівській пресі. Львівська газета "Ратуша" писала, що акції медіа-холдингу не можуть коштувати стільки.

– Вони праві. Напевно, акції коштують дорожче. Сказати скільки вони коштують можна лише тоді, коли вони виставлені на оцінку, і є намір їх продати. Я думаю, що 100% пакет акцій цього медіа-холдингу коштує 100 млн. Чи це є 100 мільйонів євро, чи це 100 мільйонів доларів, чи це 100 мільйонів гривень… Насправді сьогодні важко сказати. За такої ситуації в країні порахувати важко.

"Пропонували охорону мені і моїй дружині. Я сказав "Ні, дякую, до побачення"

Влітку ваш будинок обстріляли. Справу кваліфікували як "теракт". Нещодавно це сталося знову. Ці події розслідуються?

– Я і моя родина пам’ятають про це дуже добре. Ми спілкувалися на цю тему під час останнього візиту президента у Львів. Він брав розслідування цієї справи під свій особистий контроль.

Десь півтора місяця тому я розмовляв на цю тему з керівником СБУ Валентином Наливайченком і також запитував про розслідування справи. Тому що спочатку розслідування брала на себе міліція, а потім справу перекваліфікували, і зараз розслідуванням займається СБУ. Але поки що я не маю ніякої іншої інформації. Поки що результатів немає. Я дуже б хотів, щоб людей, які це зробили, знайшли і покарали.

Зазвичай ви вільно ходите Львовом. Після того не підсилювали охорону?

– Я ходив і ходжу. Коли це сталося, за рішенням суду мені виділили охорону. Пропонували охорону мені і моїй дружині. Чесно кажучи, це було б смішно. Мені б тоді треба було б вдягнути бронежилет, з ранку до вечора за мною б ходили охоронці. Це фактично посадити себе в тюрму живим. Я сказав: "Ні, дякую, до побачення". Пост охорони біля будинку – певний захист для родини, щоб вони не боялися. Мені охорона не потрібна.

Охорона там стоїть і досі?

– Так.

Це міліція?

– Це міліція. Як їх правильно назвати… Якийсь спеціальний підрозділ міліції. Яка охорона вас захистить від гранатомету "Муха"? Чесно кажучи, я не знаю.

Вони там стоятимуть до завершення розслідування?

– Не знаю, це відбувається згідно рішення суду. Я би хотів, щоб вони пішли звідти чимшвидше. Для цього мало б бути завершене це розслідування, і люди, які це зробили, мали б бути притягнуті до відповідальності.

– Щодо другого обстрілу будинку. Як таке могло статися, чи є у вас підозри, хто це міг зробити?

– Повторний обстріл будинку кваліфікували як теракт. Триває розслідування. Наразі більше інформації, ніж є в медіа, мені не відомо. Якби був розслідуваний перший обстріл, другого, можливо, не було б.

Марія Жартовська

УП

Метки: мэр Львова, Садовой
Loading...
Loading...