Коллеги вспоминают Валентина Григорьевича Десятерика

Не стало нашего коллеги Валентина Григорьевича Десятерика. Ему было 85 лет. Коллеги в соцсети делятся воспоминаниями об этом замечательном человеке.

десятерик

Сын Дмитрий опубликовал такие строки.

-Он много лет проработал на Днепропетровском областном ТВ. Его авторитет в театральной среде Днепровщины был непреклонен.

После окончания института имени Карпенко-Карого, по специальности актер и режиссер театра, Валентин Григорьевич вернулся в родные края создавать телевидение, которое в то время рассматривалось как новый вид искусства, наряду с кино и театром. И посвятил ему долгие годы своей жизни.

Вот что написала в соцсетях его коллега Люба Ядерська:

- На першій хвилі почуттів хочу згадати, яким він запам*ятається,на мою думку,багатьом. Валентин Десятерик належав до когорти першобудівників Дніпропетровського державного телебачення. По закінченні Інституту імені Карпенка-Карого, за спеціальностями актор і режисер театру, Валентин Григорович повернувся в рідні краї розбудовувати телебачення, що на той час розглядалося як новий вид мистецтва, на рівні з кіно й театром.Телевізійний театр тривалий час був його захопленням, а телеверсії театральних вистав - приємним клопотом. Поряд з тим режисер не оминав інших телевізійних жанрів: нарис, студійна телепередача, кіно- чи відеофільм. Героями його камерних телевізійних творів були видатні наші земляки- актори, художники, письменники.Імена багатьох з них вперше лунали з телеекрану обласного ТБ, де вірою і правдою українській культурі й мистецтву служив Валентин Десятерик.Перфекціоніст, він усьому, за що брався, надавав блиску.З ним не легко було працювати,але коли результат перевершував скромні можливості бази обласного ТБ, усе напруження забувалося.

У нього все мало бути найкращим - дружина-красуня, розумні діти, нечисленні, але незрадливі друзі. Так воно й було. Пригадую, з якою цікавістю він зустрічав нових колег, приглядавсй й щиро радів, коли помічав у комусь "іскру Божу". Він умів шанувати талановитих людей, хоч і ревнував їх до успіху. З такою самою цікавістю зустрічав і ту хвилю неофітів, що зруйнували всю справу кількох поколінь телевізійників - інтелектуальне телебачення, перетворивши його на простий засіб інформації...

Валентин Григорович, тяжко переживаючи зміни, до останньої своєї телевізійної роботи намагався триматися золотих телевізійних традицій. Запам*яталося, як,знімаючи сюжет на вшанування поета Олександра Зайвого, попросила В.Г. прочитати вірші за кадром, бо жіночий голос, на мою думку, не годився. Метр не погребував простою роботою, і поезія Зайвого засяяла усіма барвами українського живого слова. Днями взяла книжечку Зайвого, розгорнула на закладинці, й серце похололо:

Не бійся, Серце бідолаше,
як в клітку кинутий звірок.
До Нас гряде Безсмертя Наше
в алмазних віхолах зірок.

Безсмертя зайде в Нашу Пустку,
освятить речі, що тут є.
Всього на два удари пульсу
воно від смерті відстає.

Густиме сніг по перехрестю,
чи серпень пастиме гусей,
одначе з гідністю та честю
зустрінем названих гостей.

Ти,Серце, підеш у відпустку,а
а я зостанусь тайкома.
Якби ще два удари пульсу
було в запасі... так нема.

Светлая память!

 

Метки: Валентин Десятерик