Днепрянку возмутила басня «Лебідь, щука і рак» на украинском языке: «зачем сплагиатили Крылова?»

Пост удивления и возмущения оставила на своей ФБ-страничке днепрянка Светлана Новицкая. (Стилистика автора сохранена).

- Сегодня модно говорить по "мову". Конечно, я согласна с тем, что если живёшь на Украине, будь добр знать язык.

maxresdefault

Однако сегодня ребёнку задали выучить басню " Лебідь, щука і рак "... и если честно, моему удивлению не было предела, когда сын заявил, что автор - видатний український байкар Леонід Глібов.
Как же так, я точно знаю, что эту басню написал Крылов!!!! Увы, я совсем не знакома с творчеством Л.Глебова, но....

82783744_2650820018301118_1949036797212229632_o

Нашла по-быстрому в просторах интернета эту басню на русском, и таки да, смысл текста почему-то странным образом совпадает, за исключением перефразировки некоторых строк и языка.
Учим несчастные строки уже час, почти со слезами... использование некоторых сложных слов : хура - віз; катма - немає, выбивает...

Муж не выдержал и нашёл в домашней библиотеке чудесный томик Ивана Андреевича Крылова 1894 г. Нашли конечно басню, которую он написал в 1814 году, задолго до рождения Л. Глебова (1827 - 1893).

p.s. зачем прививать детям ложную информацию?

82343001_2650820268301093_6986149818913521664_o

 

Действительно ли имеет место плагиат? Правда ли что днепровских деток «дезинформируют»?

Вот что пишет на эту тему доктор исторических наук Виктор Шпак. 

- На перший погляд у Крилова і Глібова справді чимало аналогічних сюжетів. Та якщо звернутися до творчості Езопа чи Лафонтена, то виявиться, що Крилов теж не оригінальний, хоч ніхто не називає його за це російським Езопом чи Лафонтеном. На відміну від іменитих попередників, байкар-росіянин наділив героїв своїх творів абсолютно впізнаваними національними рисами, тож, наприклад, знамениту «Дем’янову уху» з її універсальною мораллю заслужено сприймаємо як суто російську байку.

Натомість Глібову, в якого фактично кожен рядок наповнений українським колоритом, сторіччями відмовляли в самобутності, перетворюючи його на перекладача чужих творів. За такою логікою навіть безсмертна «Енеїда» І. Котляревського, яку об’єднують із першоджерелом Гомера лише деякі сюжетні лінії та спільні для всієї античної літератури герої, — лише переклад. Однак ніхто не називає Івана Котляревського українським Гомером й не заявлятиме, що їхні твори різняться тільки мовою.

Насправді йдеться про ситуацію, коли, як стверджував видатний російський байкар, «ларчик просто открывался». Відгадка приховується в листуванні чиновників російського цензурного комітету, які після тріумфального успіху перших видань байок Глібова шукали благопристойні причини для заборони подальших перевидань його творів.

І якщо на місцевому рівні справу начебто вирішували позитивно, то в Петербурзі однозначно заявляли, що байки «не удобні» для друку через «намеренное старание проводить украинофильские тенденции» і «болезненное нытье над судьбою исключительно малоросса».

У висновку від 18 березня 1889 року Петербурзького цензурного комітету прямо сказано, що автор навіть у перероблених сюжетах байок «берет явление не из жизни вообще, как у Крылова, а приспособляет каждое событие к характеру малороссийской жизни, чтобы этою обособленностью угодить украинофильским стремлениям». Особливу лють цензорів-шовіністів викликали слова з байки «Бджола та муха»: «Я рідну Україну не проміняю на чужину», в яких висловлена «приверженность южнорусскому краю России», який «бил і єсть» Малоросією, а не чимось іншим.

Утім, усе це відверте листування було тільки для внутрішнього користування. Натомість в офіційних відповідях заявникам повідомляли, що «басни Глибова представляют из себя почти сплошной перевод басен Крылова», а тому на основі Емського указу «подобные сочинения на малороссийском наречии подлежат запрещению», бо українцям немає потреби читати без того зрозумілі для них російські книжки в перекладі.

Отож десятиріччями називаючи Глібова «українським Криловим», ми фактично повторювали придуманий великодержавними шовіністами міф, єдиною метою якого було під пристойним приводом заборонити друк «малороссийских книг для народного чтения». Їх видання російські шовіністи сприймали як «явный ущерб русской национальности» на колонізованій українській землі.

ц

Метки: "Лебідь щука і рак ", басня, Крылов